Рішуча дівчина із щирим серцем з роману І. Багряного “Тигролови”
Якщо пошукати в українській літературі образи дівчат, схожих на Наталку з роману І. Багряного, то навряд чи можна знайти їх багато. Лише, мабуть, Мавка з “Лісової пісні” така ж дитина лісу, як і Наталка Сірко. Автор навіть порівнює свою героїню з Мавкою. Вони обоє живуть у лісі, не контактують з “цивілізованим” світом, обоє здатні принести себе в жертву заради коханого. Але героїня Багряного має свої відмінності. Вона життєлюбна, рішуча, смілива, вольова, вона – господар своєї волі.
Поряд із цими, на перший погляд, чоловічими рисами
З метою глибше розкрити образ Наталки письменник показує її через сприйняття Григорія Многогрішного. Ось такою здалась вона йому на перший погляд: “Якесь
Це безстрашна дівчина, яка полює на тигрів, а смерті сміється прямо у вічі. Ось як вона пояснює Григорію причину таких незвичних для українців занять: “І як же інакше?! Тут всюди однаково чигає смерть. Навіть на печі. Тож виходь перший. “Бог не без милості, козак не без щастя”, – казав наш дідусь, а ми його онуки”.
Для Григорія Наталка – ідеал людини, що наділена найкращими рисами його народу: “Ось вона – найвищий вияв не тільки жінки, а й взагалі людини її крові… Така юна й квітуча – і така сувора, гартована і гонориста”. Уся ця гоноровистість не принижує, а навпаки прикрашає Наталку, бо вміє вона стримувати емоції, чемно поводити себе.
Переглядаючи сторінки роману, ми зустрічаємо Наталку у різних ситуаціях. Ось вона показує свою майстерність “сікти локшину”. “Встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до товстої підвалини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять разів”. 1 всі кулі, потрапляючи в лезо, половинились. А ось вона бавиться із своїм другом, собакою Заливаєм, якого врятувала від смерті. А ось уже зовсім інша Наталка. Вона стояла на камені, “зігнувшись, як лозина, і мерехтячи на сонці голим тілом, стояла мавка і викручувала мокру косу… Наталка! Гола і дивна як мавка лісова. Вигиналась, сяяла блискучими росинками на тілі в сонячній купелі…”
І знову Наталка. Вона хвилюється за Григорія, до якого не байдужа. Він пішов один шукати воду для жінок. Його давно нема, і дівчина кляне себе за те, що відпустила хлопця, який не знає тайги. Але він повернувся, і очі Наталки засвідчили Григорію, що коїлося у неї в душі.
Але чи не найбільшої краси Наталка досягла у той момент, коли просила батків відпустити її разом із Григорієм за кордон. “Я мовчала два місяці як камінь. Я змагалася із собою… Я не знала, а сьогодні я бачу, тепер я бачу, що я загину. То ж ваша кров у мені. Ви ж знаєте, що я ваша дочка… Не губіть мене”. Вона здатна до великої любові, любові, яка все переможе, подолає великі відстані, підтримає у скрутну хвилину.
Ми не бачимо, на жаль, Наталку дружиною і матір’ю. Але переконані, що її сміливий, рішучий, сильний характер не дозволить порівняти її з іншими жінками, яких ми знаємо в українській літературі. Вона не буде схожа ні на Шевченкову Катерину, ні на Наймичку, не буде вона такою, як Маруся Кайдашиха, і такою, як Оксана із “Боярині” Л. Українки, вона теж не буде. Вона буде берегинею роду, подругою своєму коханому, люблячою матір’ю. А може, вона розділить долю Григорія і будуть вони мріяти і шукатимуть “шлях туди – десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за тую далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)