Про що говорить нам давньокласична східна поезія… (за творчістю Рудакі, Омара Хайяма)
Відомий англійський письменник Редьярд Кіплінг колись написав: “Захід є Захід, а Схід є Схід, і разом їм не зійтись”. Він ніби застерігав нас від поверхового ставлення до східної літератури. Усе-таки східні філософія, культура й психологія дуже різняться з західними.
Той, хто колись читав “Казки 1001 ночі” або хоча б казки В. Гауфа, тому неважко буде уявити собі світ середньовічного Сходу. Світ цей вражає своєю пишністю, блиском і розмаїттям фарб і в той же час загадковий і привабливий. І східна поезія ховає за зовнішньою простотою
Гарне слово на сході цінувалося завжди. У мирний час поети виступали на народних святах, змагаючись в умінні створювати короткі вірші.
“Адамом поетів” називали на Сході Рудакі. У його ліричних творах прозвучали багато з тем, які потім будуть осмислені й перероблені іншими поетами.
Майстром рубаї був Омар Хайям. Його вірші вражають особливою музикальністю та вишуканістю оздоблення кожної фрази. А для Сааді важливими були не лише прекрасні
Серед тем, що хвилюють серця й розум східних поетів, – тема тлінності людського існування, його скороминущості й разом з тим неправильного устрою світу, який не дає людині насолодитися короткою миттю земного життя.
Усвідомлення цієї несправедливості відчувається у багатьох віршах. Омар Хайям навіть готовий звинуватити Творця в тому, що той, створивши цей світ, не піклується про людей, які в ньому живуть.
А Рудакі вперше у своїй поезії висуває мотив протиставлення: “одні” та “інші”:
У цих м’ясо на столі, з мигдалю пиріг відмінний,
А голодним дуже важко десь добути хліб ячмінний…
І нахабою вважає ситий того, хто хліба просить…
Але все ж таки людина – центр світобудови, і в рубаї Хайяма звучить віра у духовну Силу людини, в її високе призначення.
Немає сумніву: мета творіння – ми,
І джерело думок і мислі – ми,
Якщо світобудова наша – перстень,
То в цім найкращая прикраса – ми.
А якщо людина має розум і хоче прожити гідне життя, вона має сама його будувати. Як вічно і актуально звучить вірш Рудакі:
Світ – море. Тож будуй свій човен
Із добрих справ, щоб не розбився.
Поезія сходу не песимістична. Навпаки. Так, цей світ влаштований несправедливо, але і в ньому можна знайти те, що живить душу людини, – любов. Образи любові, жіночої краси вражають своєю наочністю і мальовничістю: ніжність губів подібна пелюсткам жасмину, прозорим і шовковистим, а їхній колір – кольору розплавленого рубіна. Як пише Хайям:
… День без любові – втрачено: тьмяніше і сіріше…
Жити в цьому світі варто. Варто любити це життя, бо воно єдине й швидкоплинне. Не скаржитись, що чогось немає, а цінувати те, що є. Рудакі писав:
Чотири нам потрібні речі, щоб невеселих збуться дум:
Здорове тіло, добра вдача, ім’я хороше, світлий ум.
Кого Всевишній обдарує цими дарами чотирма,
То той завжди радіти має і проганять від себе сум.
Східні поети оспівують життя таким, яке воно є, земну людську любов, красу відносин, природи. Вони наче зупиняються біля кожного життєвого явища, осмислюють його, милуються чи сумують… А з ними разом замислюємось і ми, часто дивуючись точності та сучасності погляду середньовічного східного мудреця Рудакі:
Вік твій – кінь. Як загнуздаєш, стане птахом під тобою.
Вік твій – м’яч. Як добре вдариш, будеш тішитися грою…
Стислі та влучні, поетичні поради Рудакі, мабуть, теж можуть стати у нагоді кожному:
Знання – це скарб, йому ціни не зложиш.
Визбируй же його, де тільки зможеш
Багато з віршів середньовічних східних поетів до нас не дійшли, деякі ж, навпаки, стали настільки популярними, що ім’я авторів просто стерлося з пам’яті народу. Але все збільшується і збільшується кількість читачів і шанувальників середньовічної східної поезії.