Причини популярності інтимної лірики В. Сосюри
Інтимна лірика В. М. Сосюри – це найбільша частина його поетичної спадщини.
У кожному вірші, навіть мініатюрі інтимної лірики поета звучить щось особливе: і величне, і щире, і ніжне, задушевне. Звучить те велике почуття, що вкладається в маленьке слово – люблю.
Мабуть, не знайдеться нікого, хто прочитав і не запам’ятав би цих натхненних рядків:
…Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш проходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Про те, як впливала поезія В. Сосюри
“Вже… коли закінчилася Вітчизняна війна, нас запросили виступити в госпіталі, де лікувалися фронтовики. Поїхали ми втрьох: В. Сосюра, О. Вишня і я. Була тепла рання осінь, і слухачі, на милицях, перемотані білими бинтами, влаштувалися великим напівколом на галявині в лісі.
Вишня читав свою знамениту “Зенітку”… Потім читав Сосюра. Злегка нахиливши голову, заклавши долоні за спину, він лагідним, співучим голосом почав переказувати, який він ніжний і тривожний, немов осіння земля, і як “вечір упав на коліна, руки простяг золоті”, отам, де “холодом запахли трави”,
Сосюра прикрив обличчя рукою і сів. Настала тиша, якій не потрібні оплески. А потім люди на милицях збуджено загомоніли, обступили поета, обнімали його і просили читати ще й ще”.
Мов світлі джерельні струмки, ллються поетові співи про своє закохане серце.
Зразком інтимної лірики Сосюри є також славнозвісна поезія “Коли потяг у даль загуркоче…”, написана 1926 року. Згадки про зустрічі і розлуки – це хвилюючі сторінки життя кожної людини. Одну з таких сторінок розкриває Сосюра у цьому вірші. Кожному на віку доводилось щось подібне пережити. Ось чому поезія так припала до душі читачам.
До особистих переживань поет приєднує громадянський мотив:
Я казав, що вернусь, безумовно,
хоч і ворог – на нашій путі…
Потронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті…
Це золотий спомин душі. Він дорогий ліричному героєві, як дорогі й рідні такі ж спогади тисячам юнаків, що розлучались із своїми коханими і йшли на боротьбу за всенародну справу. Особисте щастя неможливе без щастя всього народу – таку думку стверджує поет у вірші.
У ліричній літературі “Білі акації будуть цвісти”, як і в попередніх віршах, поет виявляє глибокі інтимні почуття до своєї подруги. Цвітіння акацій – чарівна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рідного краю.
Ліричний герой вірша захоплюється красою життя. “Істинне тільки те, що прекрасне”, – говорив О. Довженко. І Сосюра знаходить те прекрасне всюди: в пейзажах Батьківщини, у співах соловейка, у зустрічах з нареченою:
Солодко плачуть в садах солов’ї,
так, як і завжди, незмінно…
В тебе і губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни.
Яке незвичайне порівняння!
Під впливом відомої народної пісні написана поезія “Васильки”. Це невеличка, в дванадцять рядків мініатюра-роздум про вічну красу життя. Порівнюючи очі коханої з квітами, ліричний герой роздумує:
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
І ось так же в полі будуть двоє йти,
Але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем – я і ти.
У вірші нема суму, що таке недовговічне людське буття. Автор оптимістично, філософськи дивиться на прийдешнє, коли інший далекий поет, “сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас”. Така діалектика життя.
До останніх років В. Сосюра залишався таким ніжним ліриком. Про це свідчить його вірш “нехай сивіє в мене волос”, написаний в 1962 році.
Нехай сивіє в мене волос
І в зморшки криється рука –
та тихий мій ліричний голос
не замовка, не замовка.
Хай дальніх днів, минулих, милих,
я не верну до себе знов,
але в крові моїй і жилах
не погаса моя любов.
Ліричний герой віршів Володимира Сосюри – це полум’яний патріот, людина з глибокими і сильними почуттями, і саме це так приваблює до його творів молодь, саме тому так багато віршів Сосюри вивчають напам’ять і декламують не тільки на вечорах самодіяльності, але просто й так, у невеликій компанії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)