Особливості художнього вираження людського почуття в інтимній ліриці Сосюри

Ніжність і задушевність, динаміка і лаконізм, вагомість слова і внутрішня схвильованість поета, невимушеність і природність – ці риси індивідуального поетичного стилю В. Сосюри притаманні його інтимній ліриці. Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням.

Поетичне перебільшення, яке бачимо в перших двох рядках, визначає настрій усієї поезії, у якій В. Сосюра в народнопісенному ключі оспівує чисте почуття любові: розквітає весна, прокидається земля, усе живе в той час, коли народжується кохання.

Про чарівність

і неповторну красу першої любові говорить поет у вірші «Коли потяг у даль загуркоче…» Кохання розквітає в буремні роки: «тривожні оселі, темні вежі на фоні заграв…», «…і ворог – на нашій путі». Ліричний герой іде на фронт захищати рідну землю, свою кохану, повертається додому, де на нього чекає гірке розчарування – зрада.

Порівнянням «лиш любов, як у серці багнет…» поет образно відтворює душевний стан ліричного героя: пережиту радість першого кохання і гостроту болю за розтоптане почуття, за невірність дівчини, яка стала дружиною іншого. Але спогад про минуле щастя такий яскравий, такий незабутньо-щемливий,

що ліричний герой задушевно промовляє:

Я б забув і образу, і сльози…

Тільки б знову іти через гать,

тільки б слухать твій голос

і коси, твої коси сумні цілувать.

Щастя побачення й сум розлуки, радість від розділеного почуття і туга за нездійсненною любов’ю – усе це знаходить свій вияв в інтимній ліриці В. Сосюри. Так, у вірші «Марія» поет тонко відтворює сум’яття людської душі, спричинене не просто розлученням, а передусім тим, що ліричний герой мусить щось приховувати від коханої:

Я не можу сказать, я боюсь розказать, що тебе я уже покидаю…

У цій поезії, як і в інших, відтворення людських почуттів доповнюється змалюванням окремих пейзажних деталей. І жита зеленіють, і волошки квітнуть, але в цей час благодатного дозрівання, буяння природи відбувається щось алогічне, невідворотне – любов одцвіла, тому у коханої заплакані очі, покірно нахилені плечі. Як і ліричний герой, дівчина страждає.

З особливою теплотою пише поет про кохану, і найбільшу увагу звертає на очі – дзеркало душі. Вони – наскрізний образ його інтимної поезії. «Золоті, сині – очі співають, мовчать», «щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте…», у милої «васильки з-під вій». У вірші «Білі акації будуть цвісти» образ коханої зливається з образом Батьківщини:

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни…

У Сосюриній пісні кохання помітна гармонійна єдність людської душі зі світом. Вона виявляється і в розумінні вічності любові як непереможного закону життя.






Істинні та фальшиві цінності в житті людини.
Особливості художнього вираження людського почуття в інтимній ліриці Сосюри