Повість “Страчене життя” найвидатніший твір Архипа Тесленка
Вершиною творчості Архипа Тесленка є повість “Страчене життя”. Вона написана у двох варіантах протягом 1909-1910 років; одразу ж після закінчення публікувалася двічі – в газеті й окремою книжкою.
Твір побудований на конкретному життєвому матеріалі. В основу сюжету покладено трагічну історію двоюрідної сестри автора Зінаїди Строй. Змальовані широкі соціальні картини відображають явища тогочасної “мізерної дійсності”.
Доля героїні повісті – Оленки Панасенко показується на широкому тлі суспільного життя. Події, що відбуваються
Різко протилежними бідноті виступають у творі багатії, гнобителі, “хазяї”.
На першому плані – пани Кочури, “люди багаті… Старий Кочура у земстві чимось єсть…” Сільські багатії, пани визискують бідноту, зневажають
Зіткненням представників протилежних класів письменник показує гостру соціальну нерівність, пекучу несправедливість: “Аж млосно стане тобі, як їх прирівняти до себе…”
У повісті Архип Тесленко нещадно викриває експлуататорів та їхню ідейну опору – ліберальне панство, яке з фальшивими проповідями намагається відвернути трудящих від боротьби за соціальні й національні права, а також релігію, представлену насамперед в образі попа Полієвкта, усі проповіді, обіцянки і дії якого пройняті лицемірством.
У повісті показано поступове зникнення ілюзорних уявлень героїні, навіяних їй ліберально-просвітянським чтивом. Розгледівши огидне низькопоклонство Грищенка, Оленка зневірилась у святобливості, що призвело до втрати віри в Бога: “А вам, батьку, мамо, ось що скажу: віра в Бога не в самому ходінні до церкви, не в обрядах самих…” Соціальний конфлікт спричинився до різкого психологічного зламу у свідомості й почуттях Оленки.
Оленка загинула. Але ціною життя вона висловила гнівний протест і панові, і попу, і глитаю.
Гоке, що звалилося на віруючого батька і богомольну та жадібну матір, свідчать, як тяжко розплачуються люди, у яких затьмарюється свідомість і втрачається людська гідність під згубним впливом дрібновласницької психології.
Зображена в повісті трагедія пригнобленого й затурканого селянина-трудівника, батька Оленки бідняка Михайла – явище типове для тогочасної дійсності. Джерела його темноти мають різко виражений соціальний характер – убогість і релігійність. На тому ж грунті дрібновласницька психологія породжує жадобу до землі-годувальниці, спричиняє невгамовне прагнення будь-що придбати “скибку”, хоч би і ціною втрати власної честі й гідності (за намовою Остапчука Михайло пише скаргу на свого брата Василя).
Благородні риси характеру письменник розкриває в образі справжнього друга Оленки, її двоюрідного брата Сергія, також учителя. Це чесна, передова людина, яка не хоче плазувати перед панами і йти проти власного сумління. Не могла жити, пристосовуючись до підлості, й Оленка. Вона не стерпіла лицемірства святенника, його поблажливого ставлення до “рабів божих” і жорстокості до непокірних. Злодіяння чужого і ненависного табору довели її до самогубства. Чесна і нескорена трудова людина – безправна вчителька у світі хижаків – кинула своїм убивцям останній виклик стратою життя.
Повість “Страчене життя” – найвидатніший твір Архипа Тесленка, де з такою глибиною соціального аналізу і психологізму зображено трагедію страченого життя. У повісті гостро відчувається пекучий гнів і біль, нещадний осуд убивців – ворогів трудящих та їх опорі – релігії. Фальш псевдопроповідей, облудність релігії і злочинства церковників викривається цілим змістом твору, особливо внутрішніми монологами Оленки. її останній акорд: “Убивці!” звучить як звинувачувальний вирок усім лицемірним “служителям хрестовим”, хто стратив життя людини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)