У нас на кухні уздовж стіни висять обробні дошки. Одну з них бабуся бере, коли готує щось із м’яса; іншу – для овочів; є і спеціальна дошка для риби. Дошки стемніли від часу, в них багато щербин від ножів. Але однією дошкою жодного разу ще не користувалися, хоча висить вона на стіні давно. На ній випалений малюнок – щеня. На її зворотній стороні напис: “Дорогій неньці в день 8 Березня від Степана”. Степан – це мій батько. Бабуся сказала, що коли він був таким, як я, то захоплювався випалюванням по дереву. І ще він любив допомагати на кухні й навчився куховарити.
Я готувати не вмів та й не любив, але отут мені захотілося здивувати домашніх своїми кулінарними здібностями.
Одного разу, коли я залишився в будинку сам, вирішив спекти млинці. Я бачив, як печуть млинці бабуся і мама, і мені здалося, що ця справа неважка. У кулінарній книзі я прочитав рецепт, у холодильнику знайшов усі продукти. Я злегка підігрів молоко в каструлі, змішав із розбитими яйцями, насипав борошна, додав цукор, сіль і ретельно все розмішав. Мені здалося, що тісто занадто рідке, тоді я знову додав борошна.
“Хотів зробити сюрприз”, – пояснив я. Мені здавалося, що бабуся повинна була розгніватися. Але вона принесла з кімнати фотоапарат і спочатку сфотографувала мене: “Гарна буде пам’ять. Колись своїм дітям покажеш”.
Тичина внесок у літературі.
Як я пік млинці (твір-опис)