Питання з відповідями до теми “Срібна доба” російської поезії
Який період в історії російської поезії називають “срібною добою”? Наприкінці XІX ст. у російській поезії, як і в західній літературі, розвивається модернізм. Цей період тривав з 80-х рр. XІX ст. до 20-х рр. XX ст. За влучною назвою Лева Гумільова (сина Миколи Гумільова та Анни Ахматової), це булла “срібна доба” російської поезії, час відкриттів та знахідок, час розквіту релігій і філософської думки, нових поетичних шкіл, течій, але найголовніше – це усвідомлення ролі поезії як особливої сфери життя людини. Назвіть напрями “срібної доби”
Символізм: В. Брюсов, Д. Мережковський, 3. Гіппіус, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, А. Бєлий, О. Блок, С. Соловйов. Акмеїзм: М. Гумільов, С. Городецький, М. Кузмін, А. Ахматова, І. Анненський, О. Мандельштам, Г. Іванов. Футуризм: В. Маяковський, В. Хлєбников, Б. Пастернак, М. Асєєв, С. Бобров, І. Сєверянін. Імажинізм: В. Шершеневич, С. Єсенін, А. Марієнгоф.
У чому виявилася своєрідність російського символізму? Найпотужнішою течією в російській поезії “срібної доби” був символізм. Цей напрям зародився у другій половині XІX ст. у Франції. У свідомості символістів речі матеріального
Який із художній напрямів “срібноїдоби” був суто російським явищем? 1911 року у Петербурзі група поетів на чолі з Миколою Гумільовим та Сергієм Городецьким, які протиставляли себе символізму, що на той час став занепадати, створили гурток “Цех поетів”. До них приєднались Анна Ахматова, Осип Мандельштам, Георгій Іванов. Ці митці намагалися повернути поезію з містичних далей символізму до реального буття. Нова школа назвала себе акмеїзмом (від грец. “акме” – вищий ступінь чого-небудь; квітуча сила). Акмеїсти ще називали свою школу адамізмом, від імені праотця Адама, або кларизмом (від лат. кларус – ясний). Теоретиком акмеїзму був М. Гумільов, який декларував самоцінність “мудрої і ясної” дійсності, протиставляв містиці символістів захоплення матеріальною красою світу в поєднанні красивого і потворного. Акмеїсти відстоювали право на створення ясного і прозорого художнього образу і поетичної мови, виступали проти притаманних символістам туманних і містичних натяків, замовчувань, незрозумілостей, Вони закликали повернути поезію до земного життя, до предмета, до точного значення слова. Видавничим органом “Цеху поетів” був журнал “Гіперборей”.
Якими були естетичні засади російського футуризму? Російський футуризм (від лат. слова, що означає “майбутнє”) виник у 1910-х роках. Його розвиток відбувався за умов складної взаємодії чотирьох угруповань: “Гілея” (кубофутуристи) – В. Хлєбников, брати Д. і М. Бурлюки, О. Кручених, В. Маяковський та інші, “Асоціація егофутуристів” – І. Сєверянін, К. Олімпов та інші, “Мезонін поезії” – В. Шершеневич, Р. Івлєв та інші, “Центрифуга> – С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв та інші. Загальною основою футуристичного руху в Росії було передчуття краху старого світу й передчуття майбутнього “світового перевороту”. Естетичні засади російських футуристів були висловлені в маніфесті “Ляпас суспільному смакові” (1912), який підписали Д. Бурлюк, А. Кручених, В. Маяковський і В. Хлєбніков (група “Гілея”). Вони закликали відмовитися від традицій старої культури: “Минуле тісне. Академія і Пушкін не зрозумій іші від ієрогліфів. Скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого й ін. з пароплава сучасності…” Футуристи надавали перевагу формі над змістом, визначали абсолютну свободу поетичного слова, активно розробляли нові принципи поетичної мови (відмовлялися від знаків пунктуації, опрацьовували нові ритми та типи рим, сміливо експериментували зі словом, створювали штучні неологізми. Зразки віршованої графіки тощо). Салонній витонченості символістів футуристи протиставляли антиестетизм, що проявлявся у зовнішності митців, оформленні книжок (обкладинки з ряднини, сірий обгортковий папір), назвах поезій, збірок (“Крематорій здорового глузду”, “Здохлий місяць”, “Рикающий Парнас” тощо).
У чому сутність російського імажинізму? Імажиністи вперше заявили про себе 1919 року. Появу цієї течії в російській поезії спричинив модерністський напрямок імажизм (від франц. “образ”), який виник в Англії напередодні Першої світової війни і проіснував до середини 20-х років XX ст. Імажисти та імажиністи проголосили образ самоціллю творчості. Вони до певної міри нехтували змістом твору. Не можна стверджувати, що його зовсім нема, він є, але часто затьмарений каскадом дивовижних художніх засобів. Імажиністи вважали вірш “каталогом образів”, вишуканим сплетінням метафор, епітетів, порівнянь та інших тропів. Теоретик російського імажинізму В. ІПершеневич стверджував: “Вірш – не організм, а хвиля образів, з нього можна витягнути один образ, вставити десять”. Імажиністи дозволяли собі також порушувати граматичні норми, деформувати розмір метричними перебоями, відмовлялися від звиклих строф, зверталися до вільного вірша – верлібру.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)