Питання соціальної справедливості у повісті І. Я. Франна “Перехресні стежки”
Процес створення художнього тексту – це досить трипала робота письменницької уяви, фантазії, думки. Наче з ранкового туману, з’являються обриси конструкції, деталі дивовижної споруди, назва якій – літературний твір. Втомлений, але прояснений і схвильований творець підходить, як господар, до різьблених дверей і відчиняє їх – він запрошує зайти до цієї оселі, де буде всім приємно та радісно гостювати і вести мудрі бесіди. Давайте поринемо у незрівнянний світ творчості І. Я. Франка і поговоримо про його прогресивну повість “Перехресні
Табір прогресивних сил очолює адвокат Євгеній Рафалович, захисниками Вітчини є повітовий маршалок Брикальський, президент суду та інші поміщики і чиновники, зокрема судейські. І. Франко майстерно подає образ молодого адвоката, русина, “ідеаліста” Євгенія Рафаловича. Він прибув до міста і уславився, як захисник “хлопів”. Спочатку Євгеній обмежується лише організацією економічної боротьби селян, роз’яснюванням їм законів, яких вони не знають і
За цю діяльність Євгенія зненавиділи місцеві багачі та духовенство. Їх обурює, що молодий адвокат – чесна, порядна людина, який прагне всім єством до правди. А особливо те, що він поліпшує життя русинів: “Тут були й конкретні випадки правової та лікарської підмоги селянам, і плани організації читалень, та спілок…” Як бачимо, ідеали Рафаловича від народницьких еволюціонують до соціалістичних (це дещо нагадує погляди самого І. Франка). Отже, віл є тією чи іншою мірою рупором ідей самого автора.
Майбутнє західноукраїнських селян – основна мета Рафаловича. Для цього він робить усе, на жаль, відмовившись від особистого щастя. А покохав він Регіну Твардовську – незвичайну дівчину, яка має високі мрії та сподівання. Однак вона не відразу відчула та усвідомила, що кохає Євгенія. Тому й стає на жорстокий життєвий шлях, який призводить до трагічного фіналу. Вона йде заміж за нелюба з наказу своєї “цьоці” і стає нещасною на все життя. Маючи єдиний шанс на романтичну втечу з Євгенієм, Регіна знову вагається, бо: “Я шлюбна жінка”. І тільки пізніше усвідомлює свій стан, бо її чоловік – Валеріан Стальський – дуже жорстока людина. У нього єдина філософія: “З жінками треба круто держатися… Треба проявляти характер, треба брати їх під ноги, а то вони візьмуть вас”. Так і сталося, до крові побивши Регіну, яка втративши надії, в стані афекту вбиває чо-: ловіка. Він для неї “…брехня, і бридота, і погань!”
Регіна нарешті вільна від деспота-Стальського, але чи потрібна вона Рафаловичу? На жаль, Євгеній вже “перехворів” нею і не розуміє її стану. А тому сталося фатальне! Доля Регіни – це жахлива доля жінки в безправному галицькому суспільстві, це – поклик душі, що не знайшла відгуку у колись рідному серці і була приречена на загибель. Я вважаю, Рафалович виявився егоїстом, бездушним політиканом, який став “рабом” обставин, що виявилися сильніші за його “слабку” душу. Він міркує з приводу Регіни і доходить висновку: “Що вона йому? Примха, слабкість волі, сентиментальний порив… Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються… Так буде й наше”. Прикро, що інтелігентна людина не помітила глибоку драму нещасної жінки.
Ціною життя людини Рафалович продовжує свою суспільну роботу з селянами, збирає віче. “Віче – то не школа. А коли вже справді комусь на нім треба вчитися, то не тій зібраній масі, але нам, інтелігентам…” Маси вже пробуджуються, вони є основною рушійною силою в боротьбі. Ось чому молодий адвокат відзначився. “Розділ між судівництвом і адміністрацією – перша основа справді незалежною суддійства – у нас існує тільки на папері…”
На жаль, ця проблема є актуальною і в наш час. Ось чому твір І. Франка відкрив очі на прості істини: одні захопили незчисленні багатства, а інші не мани нічого.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)