Про перехресні стежки інтелігенції (повість Івана Франка “Перехресні стежки”)
Про перехресні стежки інтелігенції (повість Івана Франка “Перехресні стежки”)
1900 року І. Франко опублікував повість “Перехресні стежки”. Саме в ці роки він розгорнув боротьбу за реалістичну і народну літературу, за реалізацію її мети – служіння інтересам народу. Література повинна порвати із схоластичністю і шукати нових доріг, більш природних і відповідних самому життю. Саме таким новатором і став І. Франко в ідейному змісті твору. Він не ідеалізує сільське життя, а показує страждання, голод, нові форми експлуатації галицького
Повість “Перехресні стежки” – соціально-викривальний твір, в якому автор намагається художньо вирішити проблеми служіння демократичної інтелігенції своєму знедоленому народові. Проблематика повісті надзвичайно широка. Це проблеми добра і зла, особистості і народу, бідності і багатства, людської гідності
Сюжет твору розгортається двома лініями. Перша – це показ важкого життя зубожілого галицького селянства; друга – зображення громадської діяльності адвоката Євгенія Рафаловича, який постає носієм головної проблеми твору. Він пробуджує свідомі почуття солідарності у селян, шукає поліпшення долі народу, невтомно викриває державну бюрократію тощо. Євгеній користується в житті девізом: “Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?”
Зустріч головного героя “Перехресних стежок” – “мужичого” адвоката Рафаловича – з Регіною, жінкою, яка уособлювала його молодечий ідеал, а тепер виявилася його блідою копією, зустріч зі своїм минулим в образі Стальського, цієї “скотини в людській подобі”, і, зрештою, зустріч з селянином, який заблукав недалеко від свого села в молодому сосновому лісі, де “ні стежки, ні прикмети жодної” – це перехресні стежки життєвого й історичного випробування радикальної інтелігенції та її розвитку. Франко ідеологічно й символічно підсумував цей шлях як випробування “серед шляху між минулим і будущим видінням”. Цей перехід до свідомого нового життя він намагався аналізувати в повісті “Не спитавши броду”, однак внутрішня колізія характеру лишалася ще не розкритою і письменник повертається до неї у романі “Лель і Полель”. Серед соціальних контрастів праці та вбозтва, світла і темряви, віри і безвір’я “закручуваних” суспільною машиною і викривлення хворобливою суб’єктивістською свідомістю кінця століття (Баран, Шварц, Шнадельський, Стальський), формується нова революційна свідомість, позбавлена минулої роздвоєності.
Таким чином, на рубежі двох віків як надбання XІX ст. Франко підносить революційний демократичний ідеал активної особистості. В образі Євгенія Рафаловича показано діяча радикальної партії Галичини того періоду, коли вона розгорнула роботу по селах і на яку письменник покладав великі надії.
В образі селянина Демка Горішнього, який заблукав у лісі, Франко розкриває долю свого народу, що не знає куди йому йти.
В цьому вболіванні за народну долю – весь пафос повісті “Перехресні стежки”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)