Писарєв і Бєлінський про роман Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Двадцять років через Д. І. Писарєв вступив у суперечку з Бєлінським і почасти із Чернишевським і Добролюбовим. Критик з геніальними задатками, людина швидкого, сміливого, гострого розуму й воістину полум’яного темпераменту, вона виступив від імені нового покоління й виразила думку тої частини молодої мислячої Росії, що поставила своєю метою розтрощити постаріле “мотлох” у суспільному житті, у сім’ї, у мистецтві. Як і його великі попередники в російській критиці, Писарєв був переконаним, щирим, послідовним демократом. Але демократизм
У статті “Прогулянка по садах російської словесності” (1865) Писарєв дійшов до краю в полеміці з журналістами, що заперечували необхідність сиюминутной користі від літератури. Він задав, як йому здавалося, непереборне питання: ” чиДозволене журитися над любовними невдачами й над зрадами в таких суспільствах, де суцільно й
При такому підході до мистецтва не залишиться місця для романтичних героїв, для елегій і поем з любовно-психологічними колізіями, та й взагалі для всієї лірики, за винятком, бути може, цивільної
Писарєв так і надійшов. Більше того: майже все мистецтво, минулого він запропонував здати до архіву – воно “марно” у господарському й духовному перетворенні Росії 1860-х років. Пушкіна для нього не становив виключення. “Я анітрошки не обвинувачую Пушкіна в тім, що він ше був проникнуть тими ідеями, які в його час не існували або не могли бути йому доступні. Я задам собі й вирішу тільки одне питання: чи треба нам читати Пушкіна в теперішню мінуту або ж ми можемо поставити його на полицю, подібно тому, як ми вже це зробили з Ломоносовим, Державіним, Карамзиним і Жуковським?”1.
Питання-Те був риторичним: у ким самому вужі втримувалася відповідь. На відміну від Чернишевського й Добролюбова, які прагнули по-новому осмислити класикові й зробити її спільницею в боротьбі за справді народну культуру, Писарєв готовий бкл трощити всі підряд. Все те, що не було, на його думку, корисним “у теперішню мінуту”. А що піде за цією мінутою, він не замислювався
! Створивши роман, Пушкіна помилився, затверджував критик. З романом, бути може, Писарєв абияк примирився б, але не з героями. Пушкіна нібито не того героя поставив у центрі дії. Онєгін не має права вважатися героєм епохи. У цьому Писарєв був твердо переконаний сам і постарався переконати в тім ж! е свого читача. З усією силою свого темпераменту, з разючою іронією, часом переходячи на просторічний або грубий т0н, Писарєв став розвінчувати й Онєгіна й Тетяну. “Онєгін – не що інше, як Митрофанушка Простаків, одягнений і причесаний по столичній моді”2,- такий висновок зробив він і додав: “З онегинским типом ми не зв’язані рішуче нічим; ми нічим йому не зобов’язані; це тип марний, не здатний ні до розвитку, ні до переродження…”.
У Тетяні він побачив істоту, чия свідомість зіпсована читанням романтичних книжок, із хворобливою уявою, без яких-небудь достоїнств. Захвати Бєлінського він уважає необгрунтованими: “Бєлінський зовсім забуває довідатися про тім, чи було в її гарній голові достатня кількість мьзга, і якщо було, то в якому положенні перебував цей мозок. Якби Бєлінський задав собі ці питання, то він негайно зміркував би, що кількість мозку бути досить незначно, що ця мала кількість перебувала в самому жалюгідному стані й що тільки цей жалюгідний стан мозку, а| ніяк не присутність серця пояснює собою раптовий вйрив ніжності, що виявилася у творі навіженого листа”.
У нігілістів тоді була воістину пекуча ненависть “до барству, до дворянських претензій на керівництво культурою країни, до їхніх претензій на перевагу над “простолюдом”. Писарєв обрушив удар на Пушкіна, бачачи в ньому найбільшого
Представника дворянської культури. І якщо вона застаріла, якщо її варто змести в архів, то починати він вирішив з Пушкіна. До того ж ім’я Пушкіна було тоді своєрідним прапором для захисників так званого “чистого мистецтва”. Пропагуючи подібну “волю” мистецтва від політики, від соціальних проблем, вони намагалися вирвати з рук демократії літературу як могутнє знаряддя в процесі перетворення дійсності. Ну, а Бєлінського він обвинуватив у тім, що той свої цікаві думки приписав Пушкіну й “віднімав” у його романі зовсім не те, що там насправді втримувалося
Писарєв застосував у своїй статті про “Євгенія Онєгіні” принцип, добре відомий по особливому жанрі сатири, що називались бурлеском: він доводить до крайності невідповідність між піднесеним змістом добутку й підкреслено зниженим його перекладанням. Відомо, що осміяти можна всі, навіть саме святе. Писарєв осміяв героїв Пушкіна, щоб відняти в них співчуття читачів, щоб “звільнити місце” для уваги до нових героїв, до різночинців шістдесятих років. Насміявшись удосталь над ними, він надійшов так само, як за три роки до нього критик журналу “Сучасник” М. А. Антонович надійшов з романом Тургенєва “Батьки й діти”: оголосив роман помилковим по ідеї й внаслідок цього нехудожнім, що не має суспільної цінності. Писарєв писав: “Історичної картини ви не побачите; ви побачите тільки колекцію стародавніх костюмів і зачісок, стародавніх прейскурантів і афіш, стародавніх меблів і стародавніх кривлянь… але адже цього мало; щоб намалювати історичну картину, треба бути не тільки уважним спостерігачем, але ще, крім того, чудовим мислителем”1.
Помилка Писарєва, як і інших нігілістів, що розбушувалися, полягала в тім, що він замість боротьби за Пушкіна, за геніального народного письменника виступив проти нього, пародіював героїв роману “Євгеній Онєгін”, заперечував його художні вартості, ігнорував його роль у розвитку суспільної свідомості Росії й доводив, що читання подібних добутків – це порожня витрата часу й що читачеві корисніше звернутися до естественнонаучним творів
Так було – і цього сховати не можна. Такий дивний, на наш погляд, але неминучий зигзаг у розумінні роману Пушкіна виник у той історичний момент, коли до межі загострилися відносини між верхами й низами, коли в Росії замість однієї російської націй стали дві ворожі один одному нації – пригнобленого народу й панів, коли поруч із дворянською культурою особливо бурхливо стала формуватися демократична культура російського народу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)