Піч як образ місця в суспільстві для псевдопатріота (за віршем В. Самійленка “На печі (Українська патріотична дума)”
Художня література – багатогранна і всеохоплююча, бо торкається всіх аспектів людського життя. Поетичне слово багато важить, воно є найкоротшою стежиною до людських сердець. Особливо це стосується громадянської лірики і, звичайно, сатири.
Поезія Володимира Самійленка “На печі” висміює псевдопатріотів, котрі, перебуваючи осторонь політичного і суспільного життя, на словах декларують свою любов до Батьківщини, не зробивши задля неї нічого корисного.
Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, Але завше я був патріотом, – За
Єдиним виправданням для ура-патріотів, як їм здається, є те, що піч – “не чужа, українська то піч, і думки надиха мені рідні…” А даті – одні лише мрії героя сатиричного твору і порожні слова про історичні та національні цінності.
Для гостроти сприйняття сатиричного твору автор використовує художні прийоми: сатиричний вірш написаний від першої особи з використанням жанру української думи, підсиливши її значимість словом “патріотична”.
Наші предки колись задля краю свого Труд важкий підіймали на плечі; Я ж умію тепер боронити
Дивовижна властивість політичної сатири в літературі – універсальність. Так, можна прибрати дату написання, додати в дужках підзаголовок – ця поезія буде актуальною і сьогодні. Псевдопатріоти не вивелися і дотепер. Інколи, спостерігаючи полеміку партійних діячів уже нового тисячоліття, мимоволі дивуєшся, як
Володимир Самійленко ше століття тому міг так влучно описати порожні балачки нинішніх окремих політиків.
Авторові вдалося у невеликому за обсягом вірші показати всю брехливість і недолугість псевдопатріотів, які, не злазячи з печі, намагаються привернути до себе увагу спільноти. Любов до України, як стверджує В. Самійленко, – не порожні слова. Цю тезу він довів своїм життям і своєю творчістю. Адже все, про що він” писав, присвячувалось рідній країні, яку любив святою і нездоланною любов’ю. Окремий цикл його поезій має промовисту назву “Україні”. Чітко ви – іначена у поета і роль митця у суспільному житті, як це бачимо у вірші “Не вмре поезія”:
І поки на землі ще є одна сльозинка, Поезія її нащадкам передасть; і поки на землі ще втіха є невинна, Поезія в її ще радощів додасть.
Така громадянська позиція Володимира Самійленка – істинного патріота і вболівальника за долю любої його серцю України. Хотілося б, щоб майстерність поетичного слова В. Самійленка, його твори залишилися в історії літератури якнайдовше, а от реалії, описані у сатиричних творах, – зникли якнайшвидше.