Переказ повісті М. О. Булгакова “Собаче серце”
Михайло Опанасович Булгаков народився в Києві, у сім’ї викладача Духовної академії Панаса Івановича Булгакова. Складати він став, за свідченням близьких, рано. В основному це були невеликі оповідання, сатиричні вірші, драматичні сценки. Поступово інтерес до булгаковських добутків зростає.
Стає очевидним те, що талант художника був у Булгакова, що називається, від Бога. Популярність письменникові приніс роман “Біла гвардія”, перероблений згодом у п’єсу “Дні Турбіних”. Великий успіх мали комедія “Зоїна квартира” і
Скептично Булгаков ставився й до спроб створення нового доконаного суспільства революційними, тобто не виключають насильства, методами, до виховання тими ж насильницькими методами нової, вільної людини. Для автора повісті це було неприпустимим втручанням у природний хід речей, наслідку якого могли виявитися жалюгідними для всіх, у тому числі й для самих “експериментаторів”. Про це “Собаче серце” і попереджає читача.
Одним з головних героїв, виразником авторських думок у повісті стає професор Преображенський. Це великий вчений-фізіолог. Він з’являється як втілення освіченості й високої культури. По переконаннях це прихильник старих дореволюційних порядків. Всієї його симпатії на стороні колишніх домовласників, заводчиків, фабрикантів, при яких, як він говорить, був порядок і йому жилося зручно й добре. Булгаков не аналізує політичні погляди Преображенського. Але вчений висловлює дуже певні думки про розруху, про нездатність пролетарів упоратися з нею. На його думку, насамперед потрібно людей навчити елементарної культури в побуті й на виробництві, тільки тоді налагодить справа, зникне розруха, буде порядок. Люди стануть іншими. Але й ця філософія Преображенського зазнає аварії. Він не може виховати в Шарікові розумної людини: “Я змучився за ці два тижні більше, ніж за останні чотирнадцять років…”
У чому ж причина невдач докторів Преображенський і Борменталя? А справа не тільки в генній інженерії. Преображенський упевнений, що чисто звірині інстинкти, що позначаються в поводженні колишнього пса Шарікова, можна зжити: “Коти – це тимчасово… Це питання дисципліни й двох-трьох тижнів. Запевняю вас. Ще який-небудь місяць, і він перестане на них кидатися”. Питання не у фізіології, а в тім, що Шарік – тип певного середовища. Пес стає людиною, але його вчинки визначають гени, отримані від п’яниці й хама Клима Чугункіна: “…у нього вже не собаче, а саме людське серце. І саме паршиве із всіх, які існують у природі!” Контраст між інтелектуальним початком, втіленим в інтелігентних людях, фізіологах Преображенському й Борменталя, і темними інстинктами “гомункула” Шарікова (з низьким, скошеним чолом) настільки разючий, що створює не тільки комічний, гротескний ефект, але й офарблює в трагічні тони.
Немаловажну роль грає тут і Швондер. Він намагається вплинути, виховати Шарікова. Це не той пес, не та людина у бесіді із Преображенським буквально повторює слова й фрази Швондера не тільки про права, але й про свою перевагу над буржуями: “Ми в університетах не навчалися, у квартирах з 15 кімнат з ваннами не жили…” Природно, що спроба виховати нову людину у вчорашньому Шаріку – сатиричний випад письменника проти Швондерова. Варто відзначити, що сатира й гумор Булгакова в цій повісті досягають вищого ступеня майстерності. Досить згадати блискуче написану сцену з омолодженим дідком, що хвастає своїми любовними пригодами, або ж сцену з “жагучою дамочкою” підтоптаний, що, щоб удержати коханця, готова на все. Ці сцени рисуються через сприйняття пса. “Ну вас до чорта”, – мутно подумав він, поклавши голову на лабети й задрімавши від сорому”. Комічний і образ Швондера, що вирішив виховати Шарікова в “марксистському дусі”: сам процес олюднення Шарікова рисується в різких сатиричних і гумористичних тонах. Сюжетно він побудований по контрасту – розумний і ласкавий пес стає грубим, невихованим хамом, у якому все явніше проявляються успадковані властивості Клима Чугункіна. Вульгарне мовлення цього персонажа злиті з його вчинками. Вони стають поступово усе більше обурливими й нетерпимими. Те він лякає даму на сходах, то він як божевільний кидається за що несуться ладь кішками, то пропадає по шинках і трактирам. Як підсумок – гумористична сцена з карною міліцією, що прийшла в епілозі повести по доносі Швондера розшукувати Шарікова; багато пояснює професор. Він пред’являє пса як доказ своєї невинності й пояснює: “Тобто він говорив… Це ще не значить бути людиною…”
Новаторство ж повести “Собаче серце” не тільки в сатиричній і гумористичній майстерності Булгакова, але й у складній філософській концепції цього добутку. На думку автора “Собачого серця”, людство виявляється неспроможним у боротьбі з темними інстинктами, що прокидаються в людях. Трагедія полягала в тім, що в житті Шарикові швидко розплодилися. І вуж вони, говорячи словами Поліграфа Поліграфича, “душили-душили”… Таким чином, ми розуміємо, що Булгаков у повісті “Собаче серце” з величезною вражаючою силою, у своєї улюбленої манері гротеску й гумору порушив питання про владу темних інстинктів у житті людини. Його сатира на адресу Шарікових, Швондеров, Климов Чугункіних досягала вищого ступеня майстерності й виразності. Симпатії Булгакова на стороні Преображенського. Але віри в те, що темні інстинкти в житті людей можна чи зжити те за допомогою науки, чи те за допомогою загального зусилля колективу, – віри цієї в письменника немає. Можна сказати, що повість пофарбована в песимістичні тони.
У широкий і різноманітний потік літератури двадцятих років Булгаков увірвався стрімко й зайняв у ньому видне місце. Він створив ряд класичних добутків у багатьох жанрах. Михайло Опанасович став одним з основоположників нової сатири. Він захищав загальнолюдські ідеали, таврував пороки, які, на жаль, не зжиті дотепер…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)