Переказ оповідання Кавказький бранець Толстого Л. Н

План переказу 1. Жилин одержує листа від матері й вирішує неї відвідати. 2. Жилин і Костилин самостійно відправляються в шлях. 3. Товариші попадають у полон до татар. 4. Вони одержують речення про викуп, щоб знову знайти волю 5. Жилин ближче знайомиться з Диной, дочкою багатого татарина Абдул-Мурата.

6. Жилин і Костилин роблять втечу. 7. Герої оповідання піймані й оселені в яму до очікування викупу. 8. Дина допомагає Жилину бігти.

9. Жилин урятований. Переказ Частина І Служив на Кавказі офіцером один пан на прізвище Жилин. Мати якось надіслала йому

лист із проханням приїхати, тому що вона знайшла йому наречену з маєтком, та й стара вона стала вже, хоче побачити із сином перед смертю Жилин подумав і вирішив їхати. Попрощався зі своїми товаришами, солдатами.

На Кавказі йшла війна, по дорогах було небезпечно їздити, і всіх проїжджаючих супроводжували солдати або місцеві провідники, оскільки татари (горці Північного Кавказу в ті часи) могли вбити або повести в гори. Було жарке літо, обоз ішов повільно, люди швидко утомлювалися. І Жилин, подумавши, вирішив їхати один, але отут до нього підійшов інший офіцер, Костилин -“чоловік грізний, товстий, весь червоний” – і

запропонував залишити обоз і далі йти вдвох. Їхали вони степами, а потім пішла дорога між двох гір прямо в ущелину. Жилин вирішив перевірити, чи всі спокійно.

Поїхав на гору й тільки піднявся, як побачив тридцять чоловік татар. Хотів поскакати за рушницею, а Костилина й сліду нема. Татари застрелили улюбленого коня Жилина, забрали в нього всі речі, порвали одяг, скрутили й повезли. Жилин не міг простежити дорогу: ока були забруднені кров’ю. Нарешті приїхали в аул (татарське село), зняли Жилина з коня, начепили на нього кайдани, зв’язали й замкнули в сараї. Частина ІІ Жилин майже всю ніч не спав.

Ранком сарай відчинили, і ввійшли двоє: один із червоною борідкою, інший “поменше ростом, черноватенький. Ока чорні, світлі, рум’яний”. Одягнений “черноватенький” побогаче: “бешмет шовковий синій, галунчиком обшитий. Кинджал на поясі великий, срібний; черевички червоні сафьянние, теж сріблом обшиті…

Шапка висока, білого баранчика”. Вони підійшли до бранця й почали щось говорити на своїй мові. Жилин просив пити, але вони тільки сміялися. Потім прибігло дівчисько – тоненька, худенька, років тринадцяти “Теж – ока чорною, світлі й особою гарна”, видно було, що вона дочка того, що поменше. Потім знову втекла й принесла глечик води й “дивиться на Жилина, як він п’є, як на звіра якого”.

Жилин, попивши, віддав глечик, а дівчинка потім принесла хліба. Пішли татари, а через якийсь час прийшов ногаец (горець, житель Дагестану) і повів Жилина в будинок. “Світлиця гарна, стіни глиною гладко вимазані. У передній стіні пуховики строкаті покладені, з боків висять килими дорогі; на килимах рушниці, пістолети, шашки – усе в сріблі”.

Там сиділи ті двоє (“червона борода” і “черноватенький”) і троє гостей. Один з гостей звернувся до нього російською мовою: “Тебе, – говорить, – взяв Кази-Мугамед, – сам показує на червоного татарина, – і віддав тебе Абдул-Мурату, – показує на чорнуватого. – Абдул-Мурат тепер твій хазяїн”. Потім Абдул-Мурат велів йому писати додому лист, щоб рідні надіслали викуп п’ять тисяч монет, тоді він його відпустить. Жилин почав відмовлятися, говорячи, що зможе дати тільки п’ятсот Ті заметушилися, зашуміли, потім зажадали три тисячі.

Жилин же твердо стояв на своєму. Татари порадилися й привели іншого полоненого – Костилина. Виявляється, він погодився на п’ять тисяч і написав близьким. І говорять: “От його й годувати будуть добре, і кривдити не будуть”.

Нарешті, татари погодилися одержати хоча б п’ятсот монет. Жилин написав лист так, щоб воно не дійшло, оскільки думав опобеге. Він знав, що в старої матері таких засобів ні, він сам надсилав їй гроші на прожитье. Частина ІІІ Проходить місяць.

Годують Жилина з товаришем погано, прісним хлібом, а те й тестом. Костилин увесь час листа пише й чекає викупу. А Жилин знає, що лист не дійшов, і все бродить по аулі, так дивиться, як удобней утекти, так рукодельничает, оскільки на всяку справу був майстер Якось раз виліпив ляльку в татарській сорочці. Та сподобалася Дине, дочці Абдул-Мурата.

Він залишив ляльку на даху, а вона неї потягла й стала качати, як дитини. Баба розбила ляльку, але Жилин виліпив їй ще краще. З тих пор вони подружилися, і вона стала йому носити молоко, коржі, а один раз навіть шматок баранини принесла в рукаві. Визнали татари, що в бранця золоті руки, і “пішла про Жилина слава, що він майстер.

Стали до нього з далеких сіл приїжджати; хто замок на рушницю або пістолет полагодити принесе, хто годинники”. А Абдул-Мурат приніс йому інструменти й свій старий бешмет подарував. Прижився Жилин і розуміти стала татарська мова, багато жителів до нього вже звикли. Був ще в селі один старий, про яке хазяїн розповів: “Це велика людина!

Він першим джигітом був, він багато росіян побив, богатий був”. У нього було вісім синів, а коли росіяни напали на село, убили сімох, один здався, тоді й старий здався, пожив у росіян, убив сина й утік. З тих пор ненавидить росіян і, звичайно, хоче смерті Жилина. Але Абдул-Мурат до свого бранця звик: “… так я тебе, Іван, полюбив; я тебе не те що вбити, я б тебе й випускати не став, каби слова не дав…

” Частина ІV Прожив так Жилин ще місяць, початків виглядати, у яку сторону краще бігти. Один раз він вирішив дійти до невеликої гори, звідки можна було оглянути околиці. А заїм бігав хлопчисько, син Абдул-Мурата, якому покарали стежити, куди росіянин ходить і що робить Жилин пояснив, що він хоче зібрати трави, щоб лікувати людей.

І вони разом піднялися на гірку. Так хіба міг Жилин піти далеко, якщо вдень він ходив тільки в колодках? Подивився Жилин по сторонах і довідався гори, які він бачив з російської міцності. Знайшов, куди бігти, і повернувся назад ваул.

Тим же ввечері горці привезли своїми, убитими росіянами. Загорнули його в біле полотно, сіли поруч із ним і говорять: “Алла! ” (Бог) – а потім поховали в ямі. Поминали небіжчика чотири дні Коли більша частина чоловіків виїхали, прийшов підходящий час для втечі. Жилин поговорив з Кіс-Тилиним, і вони вирішили бігти, поки ночі темні.

Частина V Пішли в ніч. Ішли босоніж, чоботи стопталися. Всі ноги в кров зранили. Жилин іде, терпить, Костилин – відстає, ниє. Спочатку вони збилися з дороги, потім все-таки зайшли влес.

Костилин утомився, сіл на землю, сказав, що відмовляється від втечі. Жилин не кинув товариша, взяв його до себе на спину. Так пройшли вони ще кілька верст.

Потім почули стукіт копит. Костилин злякався й галасливо впав, так ще й скрикнув Татарин почув і привів з аулу людей із собаками. Утікачів піймали й повернули хазяїнові.

На сході вирішували, що з ними робити. Потім до них підійшов Абдул-Мурат і сказав, що, якщо викуп не надішлють через два тижні, він їх уб’є. Посадив їх у яму й дав їм папір, щоб вони знову написали листи Частина VІ Жити їм стало зовсім погано, годували їх гірше, ніж собак. Думав Жилин, як вибратися, але нічого придумати не міг. А Костилину зовсім погано, “розболівся, розпухнув, і ломота у всьому тілі стала; і все стогне або спить”.

Якось сидів Жилин і побачив наГоре Дину, що йому коржів і черешень принеслася Тоді Жилин і задумався: а раптом вона йому допоможе? Наступного дня приходили й шуміли татари. Жилин зрозумів, що росіяни близько. Наробив він Дине ляльок із глини, і коли вона прибігла наступного разу, почав кидати їх їй.

А вона відмовляється. Потім, плачучи, розповідає, що незабаром їх уб’ють. Жилин попросив принести довгий ціпок, але Дина злякалася Якось увечері Жилин почув шум: це Дина тичина принесла.

Опустивши його в яму, вона прошептала, що в аулі майже нікого не залишилося, усі виїхали… Жилин покликав із собою друга, але той не наважився на чергову втечу. Дина намагалася допомогти Жилину зняти колодку, але нічого не вийшло.

Жилин попрощався з дівчинкою, подякував їй. Дина заплакала, не хотіла розставатися, потім утекла. Жилин ішов у колодці по шляху, яким вони бігли в минулий раз Крім двох татар, ніхто йому не зустрівся, він сховався від них за дерево. Ліс скінчився, удалечині вже виднілася російська міцність.

Жилин вирішив іти з гори, але тільки вийшов на відкрите місце, отут троє верхівкових татар помітили його й пустилися напереріз. А він зібрався із ситами й побіг, кричачи козакам: “Братики, братики! “. Ті услихали його й понеслися на виторг. Татари злякалися й поскакали. Привели Жилина в міцність, хто хліб йому суне, хто кашу…

Розповів він усім свою історію: “От я й додому з’їздив, женився! Ні, вуж, видно, не судилося моя”. І він залишився служити на Кавказі. А Костилина тільки через місяць викупили за п’ять тисяч Ледве живого привезли






Твір шанобливе ставлення до природи.
Переказ оповідання Кавказький бранець Толстого Л. Н