Легенда про калину (твір-оповідання на основі почутого)

Росте в бабусі біля її хати великий кущ калини. Хатина ніби сховалася в затінку куща – така велична й пишна виросла калина. Восени схиляє свої кетяги додолу, ніби проситься в руки: візьми мене. Я милуюся її червоними ягодами й пригадую почуте від старих людей.

…Було це дуже-дуже давно, ще тоді, коли часто на широкі українські степи налітали турецькі загарбники та орди татарські. Були завойовники надзвичайно жорстокими, й після їхнього набігу горіли хати, плакали матері, діти, просили захисту старі та немічні люди, пусткою на довгі роки

ставала земля. Мали вороги кам’яне та безжалісне серце: вони рубали всіх своїми кривими шаблями. Проливалася кров, лилися сльози, стогін і дитячий плач стелився по українській землі й здіймався до самого неба.

Та не всіх убивали поневолювачі. Молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в далеку й невідому країну. Хлопців перетворювали на бездушних яничар, а дівчат продавали на невільничому ринку в рабство.

В одному селі росли й розцвітали надзвичайно красиві та працьовиті дівчата. Одного разу, коли на село напали татари, мужня й дуже красива дівчина, обдуривши ворогів, завела їх у непрохідні хащі – нібито вивести

на дорогу. Та завела вона їх у такі нетрі, непрохідні болота, що вони всі там загинули. Хан велів стратити дівчину, і вірні його слуги виконали наказ. Полилася гаряча кров… і де та кров на землю впала – калиною стала.

Кажуть, що саме з того часу ягоди калини стали схожими на краплинки крові, а насіння ягідок – на серце. Ось яка легенда пов’язана з калиною, ось чому ці ягоди так шанують в Україні.

…Я милуюся калиною, яка простягає мені свої кетяги, ніби передає вітання з далекого минулого.






Високий сенс почуття любові в житті людини.
Легенда про калину (твір-оповідання на основі почутого)