Передмова до “Кромвеля” – естетичний маніфест французького романтизму
Розглядаючи ситуацію, що склалася у французькій літературі другої половини 20-х років, журнал “Глоб” писав на початку 1827 p.: “Література напередодні свого 18 брюмера, тільки хтозна, де її Бонапарт”. Але вже в тому ж 1827 р. французька романтична література отримала свого “Бонапарта”, ним став Гюго після публікації знаменитої передмови до драми “Кромвель”. Молоді романтики, що об’єдналися в черговий “Сенакль”, визнають його своїм ватажком, згадана передмова була сприйнята ними з ентузіазмом, як естетико-літературний
Перша драма не вдалася Гюго й успіху не мала, зате найширшого розголосу набула передмова до неї, перетворившись на одну з найважливіших подій тогочасного літературного життя
У першій частині Гюго ставив завданням пов’язати розвиток літератури з розвитком історії людства, з тим, щоб показати історичну обумовленість торжества романтизму. За накиданою ним схемою, трьом епохам історії людства – первісній, античній і романтичній, тобто ново-часній, – відповідають три стадії розвитку літератури, причому кожна з них характеризується розквітом певного роду поезії – лірики, епіки чи драми. “Первісний етап ліричний, – твердить Гюго, – древній період епічний, новий час драматичний. Ода оспівує вічність, епопея прославляє історію, драма зображає життя”. Накидана ним схема наївна й ненаукова, але сама спроба історичного підходу до теоретичних проблем естетики й літератури була проявом важливих зрушень, що несла з собою епоха романтизму.
Передмова Гюго до “Кромвеля” носить бойовий, наступальний характер. її автор закликає до найрішучішої боротьби з класицизмом: “Вдаримо молотом по теоріях, поетиках і системах! Зіб’ємо стару штукатурку, що приховує фасад мистецтва”. Основне завдання маніфесту й полягало в запереченні класицизму як системи застарілих умовностей, що відгородили літературу від природи й життя. На противагу ідеалізуючому принципу класицизму, що вимагав зображення “прекрасної природи” (belle nature), Гюго висував знамениту “реалістичну” вимогу: “І нарешті, – час вже сказати про це голосно, – все, що є в природі, має бути і в мистецтві”. Зразком такого мистецтва, що сягає повноти й розмаїтості природи, був для нього Шекспір.
Наведену вимогу Гюго не слід розуміти як спорадичну “реалістичну тенденцію” в його романтичній художній системі (так її трактувало радянське літературознавство). Вона цілком вписується в цю систему і є афористичним формулюванням головної ідеї передмови до “Кромвеля”. Відкидаючи пізній класицизм як мистецтво умовностей і фікцій, Гюго з пафосом закликає до відтворення “природи”, тобто безкрайнього моря реальної дійсності в її повноті й суперечливості. Не випадково таке значне місце відводиться в передмові обгрунтуванню принципу “правдивості” (le vraіe) як основного принципу романтичної поезії. Ще Золя слушно зазначав, що в той час романтики й реалісти спільно боролися проти засилля класицизму, виводили літературу на широкі простори реального життя, його вільного відтворення, не скутого прописами й умовностями. Інша річ, що в здійсненні цього завдання вони пішли різними шляхами, вдаючись до різних систем художніх засобів і прийомів.
Пафос передмови до “Кромвеля” – у наближенні літератури до “природи”, життя, у вимозі його відтворення в усій суперечливій повноті, в поєднанні прекрасного й потворного, величного й смішного, високого й низького. Найефективнішим засобом досягнення подібної повноти в зображенні життя Гюго вважав гротеск, тому-то теорія гротеску й поставлена в центр другої, теоретичної частини його передмови до “Кромвеля”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)