Людина – це творіння не лише природи, а й суспільства, в якому вона живе. Отже, навколишнє середовище має великий вплив на формування характеру, поведінки та вчинків людей. Ольга Кобилянська у своїй повісті “Людина” майстерно показала інтелігенцію середнього достатку глухого провінційного містечка. Ще на початку своєї розповіді вона ніби запитує: чому талановита жінка не може реалізувати себе у праці, чому єдина можлива вдала кар’єра – вийти заміж за багатого? О. Кобилянська розглядає ці питання, показуючи читачеві родину головної
героїні Олени Ляуфер. її батько – “мав велике поважання, великий вплив і великі доходи”, а ще мав слабкість: “любив одушевлятись гарячими напитками”. Ця “слабка сторона” з часом мала дедалі більші наслідки: він наробив великих боргів і ввів родину у матеріальну скруту. Його звільнили з роботи, давши лише невелику частку пенсії. Товариші по чарці підказують вихід – вигідно віддати заміж дочку.
Опір Олени спричиняє страшенну лють пана радника, образи, лайку, навіть прокльони. Дівчина не хоче бути “товаром”, як інші жінки. Бо вони в розумінні своїх чоловіків: “Жінка – то молодий
кінь. Почує сильну, залізну руку, так і подається і вліво і вправо… Де-не-де цвяхнуть батіжком…” Пан Ляуфер також згодний з такою трактовкою подружнього життя. Тому й протистоїть намірам доньки: “Отже, ти одважуєшся мені ще і в тім нечесть робити?” То ж зрозуміло, чому багато жінок стали за емансипацію. Що ж мати Олени? Вона “добра женщина, …вірила сміливому віщуванню свого мужа”. Страшним для неї було те, що дочки “беруть книжку до рук і в будню днину”, що вони стоять за рівність жінки і чоловіка, обговорюють серйозні питання суспільного життя. Мати вважає нісенітницею розмови про жіночу емансипацію: “Хто ж буде дома їсти варити, коли жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина?” Жінка має бути жінкою, служанкою, покірним повторенням чоловіка, ще однією прикрасою у домі. Така згубна мораль перетворює людину. на річ, яку можна купити в’її власних батьків, обвінчавшись із нею у церкві. Єдиним теплим променем став для Олени студент Лієвич. Він навчався у Швейцарії і там набрався новітніх демократичних ідей. Для талановитої і чутливої Олени прогресивні соціально-філософські мрії про майбутню самостійність жінки були спасінням, ковтком чистого повітря. Але сталося інакше: студент-медик помирає і знову залишає Олену наодинці з її міщанським царством. Поступово її родина убожіє, і вона приносить себе в жертву – виходить заміж. Дівчина продана за гроші, хоча її людські чесноти залишились з нею. Нарешті всі задоволені! Погляд матері Олени з гордістю і задоволенням спинявся на купі весільних подарунків дочці, а найбільше тішила самолюбство “кесетка” (скринька) із сріблом на дванадцять осіб, яку подарував Фельсів барон.
У своєму творі “Людина” О. Кобилянська виявила себе тонким знавцем людської душі, майстерно передала характери героїв, їхні переконання. Вона допомагає зрозуміти нелегке життя інтелігентної людини, на яку лягають і соціальний тягар, і особисте горе. Сьогодні питання емансипації жінок майже повністю вирішене. Але міщанство живуче, і багато його рис, на жаль, зберігаються і в нашому суспільстві.
