Осуд бездуховності та егоїзму в повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

Осуд бездуховності та егоїзму в повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”
Нечуй-Левицький посідає особливе місце серед творців української класичної прози. Він – майстер великих епічних творів, вдумливий спостерігач народного життя. В художніх творах Нечуя-Левицького розкриваються правдиві картини часів панщини і характерні явища пореформеної епохи: боротьба за власність, за землю, поява заможної сільської верхівки та маси заробітчан, що йдуть на перші капіталістичні промисли і фабрики. Це справжня енциклопедія народного

соціального побуту, що постає в описах, у людських характерах.
У повісті “Кайдашева сім’я” показано розшарування селянства, розпад патріархальної сім’ї після реформи 1861 року. Нечуй-Левицький викрив причини непорозуміння і сварок у сім’ї Кайдаша. На конкретних прикладах письменник довів, що в умовах капіталістичної дійсності спотворюються людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення. Внаслідок сутичок і боротьби за власність люди стають жорстокими, дріб’язковими, жалюгідними. Крім сміху, побутові картини повісті викликають ще й почуття суму за людину, за її самоприниження і моральний занепад.
Ці люди нічого не бачать у житті, крім своїх родинних суперечок. Коло інтересів цих людей замикається на клаптику землі, на тинові, на груші…
У “Кайдашевій сім’ї” багато яскравих виразних діалогів, у яких виявляються з одного боку – ліризм і природний гумор українських селян, а з іншого – обмеженість їх світогляду, забобонність і примітивізм понять, що зростають на грунті дрібновласницької психології.
Перед нами, ніби живі, проходять образи: старий Кайдаш, з його забобонами і схильністю до чарки, і чванлива Кайдашиха, незграбний і суворий Карпо, горда і брехлива Мотря, тиха Меланка і жвавий Лаврін.
Карпо жорстокий, черствий. Ці риси були помічені у волості, його обрали за десяцького. З цього приводу громада жартувала: “Карпо – чоловік гордий та жорстокий, з його буде добрий сіпака…”
Дружину він хоче мати таку, щоб була “робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як муха в спасівку”. Дрібновласницька позиція, егоїзм, що панували у сім’ї, притупили в людях родинні почуття. В гніві Карпо кричить: “Не лізь, бо задушу, іродова душа!” “Карпо затрусив матір так, що легенький хлів увесь затрусився”.
Лаврін – такий же дрібний власник, егоїст.
І смішно, і сумно читати “Кайдашеву сім’ю”.
Мова балакучого Лавріна сповнена жартівливих слів, дотепних виразів, поступово змінюється, стає брутальною і сварливою. Ось він загрожує бабі Палажці: “Як не знайду Мелашку, то я вас, бабо, вб’ю або повішу”
Кайдашиха теж сварлива, егоїстична, зла, заздрісна. Вона була заводієм усіх сварок в сім’ї, всієї колотнечі. На образі цієї егоїстичної і сварливої жінки показано моральний занепад людини в умовах безпросвітної темряви і ворожнечі.
Мотря поспіль перетворюється на сварливу і жорстоку людину, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед ким. За це від свекрухи вона дістала прізвище “бендерська чума”. Не сімейне щастя може зрости в таких умовах, а зло і прагнення якнайбільше увірвати собі, навіть ціною кривди близьких і рідних людей.
Мелашка у порівнянні з іншими персонажами має чи не найбільше позитивних рис. Але поступово вона переймає їхні звички, грубість, що панували в сім’ї Кайдашів. Наприклад, коли Мотря за бідне походження називає її дітей старцями, Мелашка відповідає: “Брешеш, брешеш, як стара собака. Та й брехати добре не вмієш. У тебе до того розуму та хисту нема”. На образі Мелашки ще яскравіше, ніж на інших персонажах, бачимо, що тяжкі умови життя перетворюють їх на егоїстів.






Твір який мене найбільше вразив.
Осуд бездуховності та егоїзму в повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”