Казку як жанр використали у своїй творчості багато письменників і поетів. З її допомогою автор виявляв той або інший порок людства або суспільства. Казки М. Е. Салтикова-Щедріна різко індивідуальні і не схожі на казки інших авторів. Сатира у формі казки була зброєю Салтикова-Щедріна як письменника і громадянина. У ту пору через строгу цензуру автор не міг до кінця оголити пороки суспільства, показати всю неспроможність російського управлінського апарата. І все ж таки за допомогою казок “для дітей неабиякого віку” Салтиков-Щедрін зміг
донести до людей свою різку критику існуючого порядку. Цензура пропустила казки великого сатирика, не зумівши зрозуміти їх призначення, що являють собою велику силу, виклик існуючому порядку. При написанні казок автор використовував гротеск, гіперболу, антитезу. Важливе значення мала і езопова мова. Намагаючись сховати від цензури щирий зміст написаного, доводилося користуватися і цим прийомом. Письменник любив придумувати неологізми, що характеризують його героїв (наприклад, такі слова, як “помпадури і помпадурші”, “пінкознимач” і інші).
Розглянемо особливості жанру казки письменника на прикладі
декількох його добутків. В “Дикому поміщику” автор показує, до чого може опуститися багатий пан, який залишився без слуг. У цій казці застосована гіпербола. Спочатку культурна людина, поміщик перетворюється в дику тварину, що харчується мухоморами. Тут ми бачимо, яким безпомічним стає багатий без простого мужика, якій він непристосований і нікчемний. Цією казкою автор хотів показати, що проста російська людина – нежартівлива сила. Подібна ж ідея висувається й у казці “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”. Але тут підкреслена покірливість мужика, його беззаперечне підпорядкування двом генералам. Він навіть сам прив’язує себе мотузкою, що зайвий раз вказує на його затурканість. У цій казці використані і гіпербола, і гротеск. Салтиков-Щедрін наштовхує читача на думку про те, що пора мужикові прокинутися, обміркувати своє положення, перестати безмовно підкорятися панові. В “Премудрому піскарі” герой – обиватель, боїться всього на світі. “Премудрий піскар” постійно сидить узаперті, боячись зайвий раз вийти на вулицю, з ким-небудь заговорити, познайомитися. Він веде життя замкнуте, нудне. Своїми життєвими принципами він нагадує іншого героя, з оповідання А. П. Чехова “Людина у футлярі” Бєлікова. Тільки перед смертю замислюється піскар про прожите життя: “Кому він допоміг? Кого пошкодував, що він взагалі зробив у житті гарного? Жив – тремтів і вмирав – тремтів”.
І лише наприкінці даремно прожитого життя усвідомлює обиватель, що нікому він не потрібний, ніхто його не знає і про нього не згадає. Страшну обивательську відчуженість, замкнутість у собі показує письменник в “Премудрому піскарі”. Салтикову-Щедріну гірко і боляче за російську людину. Читати казки Салтикова-Щедріна досить непросто. Тому, може бути, багато хто так і не зрозумів їх змісту. Але більшість “дітей неабиякого віку” оцінили творчість великого сатирика по заслугах.
