Ораторські мистецтва Греції
План
1. Зародження красномовства.
2. Художня майстерність Лісея.
3. Ісократ – вчитель риторики.
4. Демосфен – один із самих видатних ораторів давнини.
3. 1. Зародження красномовства. Ще в ранню епоху розвитку громадського життя в Греції ораторське мистецтво займало важливе місце.
Одісей, Нестор, Фенікс у Гомера були ораторами героїчного століття і вимовляли переконливі промови, що робили сильний вплив на слухачів.
З розвитком державності, особливо після греко-перських війн, коли в в вв до н. е. у результаті політичної боротьби
Практичне застосування ораторське мистецтво вперше одержало в Сицилії. Батьком риторики і вчителем софіста-оратора Горгія Аристотель називає Емпедокла з Агрігента.
У Сицилії вже намітилися основні види ораторського мистецтва, що одержали поширення в Афінах у в в. до н. е. Це насамперед політичне красномовство, прославлене іменами Фемістокла іи головним чином, Перікла. Збереглися свідчення древніх поетів,
Третій вид ораторського мистецтва – эпідектичне, урочисте красномовство, у котрім особливо митецький був Горгій. Його звернення, що грали роль політичних памфлетів, відрізнялися барвистим стилем, буяли алітераціями, антитезами, значеннєвим протиставленням, метафорами. Поділи промови на рівні частини, протипоставлені за змістом, із подобою рими наприкінці, відомі в античній літературі як горгієві риторичні фігури.
Эпідектичні красномовство застосовувалося при виголошенні надгробних промов, як це практикувалося, наприклад, на щорічних поминальних торжествах на честь полеглих воїнів під час греко-перської війни.
Зазначені три види ораторського мистецтва не розвивалися незалежно один від одного. Горгій був відомий як представник епідектичного красномовства і водночас як укладач захисних промов. Перікл – політичний оратор, вимовляв і панегірики, а Антіфон, судовий оратор, – політичної промови.
Створювалася наука про ораторське мистецтво – риторика. Творцями риторики вважають софістів, що мали одну мету – переконувати. Це називалося “змушувати гірший аргумент здаватися кращим” і виходило з принципу: “Міра всіх речей – людина”. Кожна судово-політична промова повинна була перебувати з вступу з викладом суті даної справи для того, щоб заздалегідь уплинути на суддю. Розповідь про події, зв’язаних із справою, випливає безпосередньо за вступле-
Нням. Головна мета розповіді – змусити суддю повірити в правдоподібність фактів, що залежало винятково від мистецтва оратора, що вміє так розгорнути драматичну картину за участю персонажів, щоб розповідь була правдоподібна. У цій частині полягав головним чином художній елемент промови. За розповіддю випливав доказ. Тому ретельно підбиралися аргументи. Сюди входили штучні і безмистецькі аргументи. Штучними аргументами були логічні докази, безмистецькі – речовинні (письмові дані, тлумачення законів). Закінчувалася промова епілогом, що, як заключна частина, повинна був зробити особливо сильну дію. Патетика в цій частині досягала вищої точки. Оратор із цією метою користувався художніми засобами, що викликають співчуття до обвинувачуваного.
Значення промов ораторів не тільки в тому, що вони вплинули на розвиток грецької прози, але й у тому, що вони дають багатий матеріал для вивчення цивільної історії древньої Греції, хоча влада тридцятьох тиранів тривала тільки 8 місяців і афінської демократії в 403 рг цілком була відновлена, але вона утратила всі можливості стати головною політичною силою в Греції.
Усяка заповзятливість, навіть в області мистецтва, тимчасово призупинилася. Фінанси держави постраждали, громадяни несли непосильні податки, роздавалися постійні скарги на розтрати посадових осіб. Це викликало масу судових справ.
Відповідно до цивільних обов’язків, кожна людина повинна був особисто виступати в суді і захищати свою справу. Недосвідчені часто зверталися до допомоги ораторів, що складали для них захисна промова, що підходила б обличчю, що виступало в суді. Саме собою зрозуміло, що завдання логографа – письменника промов для інших – була нелегкої, він був певною мірою драматичним письменником.
Фабула складалася відповідно до справи, аргументи, докази, стиль промови придумувались оратором, що володів мистецтвом впливати на суддю.
У цьому мистецтві був відомий оратор Лісей.
2. Лісей. Лісей народився в Афінах приблизно в 435 р. до н. е., помер біля 380 р. до н. е. Батько його був багатий сиракузянин, що за запрошенням Перікла в якості метека (прибулця) оселився в Афінах, де мав збройову майстерну.
Лісей належав до демократичної партії. У правління 30 тиранів він і його брат були засуджені на страту і майно їхній було конфісковано. Лісею вдалося врятуватись, він біг з Афін і повернувся туди вже після падіння тиранів. Аристотель розповідає, що Лісей відчинив власну школу риторики, але, потерпівши невдачу, прийнявся за практичне красномовство, із яких виступив під час переслідування їм вбивць свого брата. Про життя Лісея ми впізнаємо з так називаного Псевдо-Плутарха. Лісей зробився популярним логографом. Він написав більш 200 промов, до нас дійшли тільки 34. Більшість із них являють собою захисної промови з приводу приватних позовів. Але в них Лісей виражав своє відношення до політичного ладу (у тому
Числі й у промови про убивство деякого Ератосфена, що вважається його першою промовою в суді), визнаваючи тільки владу всього народу.
Ця промова – не просте обвинувачення звабника: якщо вона дійсно спрямована, як припускають деякі вчені, проти вбивць брата Лісея і проти панування тридцятьох тиранів, то вона набуває політичного характеру”.
Художня майстерність Лісея. Головне в промові (І) проти Ератосфена (у частині розповіді про події) ^ це спосіб обвинувачуваного, довірливого чоловіка, простої, наївної людини. Характер цього персонажа, гідного комедії, даний із такими побутовими подробицями і сценами, що вселяють довіру до оповідача. Ще древні критики відзначали уміння Лісея створювати портрети, вони вказували на його майстерність у “творенні характерів”.
Безмистецька простота, ясність у з’єднанні зі стислістю викладу, виразність, драматичності-вазі це мало значення для розвитку художньої розповіді.
Було б, звичайно, неправильним вважати, що Лісей уникає пафосу, – у нього є місця глибоко відчуті, де він уживає незвичайні слова, прибігає до паралелей, повторенням, порівнянням. Однак такими прийомами Лісей користується порівняно рідко. Вінвідомий головним чином як неперевершений майстер розповіді, і в оповідальних частинах із ним може зрівнятися тільки Геродот. По зауваженню древніх, стиль його до того простий і природний, що здається, легко наслідувати йому, а тим часом це мистецтво так само важко досягнути, як уміння художньо описати природу.
У римлян Лісею випливали письменники, що прагнули до древньо-античної простоти і чистоти стилю; Цицерон, визнаваючи заслуги Лісея, віддавав перевагу йому Демосфена.
На удосконалення атичної прози дуже вплинув
Ісократ.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)