Образ Заробітчанина Петра у творі “Земля” (О. Кобилянська)
Серед персонажів, що в силу різних причин (а деякі з власного бажання) відірвалися від землі і стали сільськими напівпролетарями, бачимо Петра, Анну, Домніку (коли служила в місті), Онуфрія Лопату, Григорія Чункача та інших. Заробітчанина Петра письменниця наділяє позитивними рисами: він розумний, кмітливий, розважний, інтелігентний, у нього добре і ніжне серце. Замолоду Петро не спромігся звити своє сімейне гніздо, згодом уже про нього не дуже думав, бо “своєї хати не мав, а в винаймле-ній не хотів сидіти. Гонор не позволяв” (ІІ, 10). Тому він
Вище стоїть він і своїми культурними запитами від тих хліборобів, що мали грунти і яких полонила “влада землі”. Це відповідало правді життя, бо в капіталістичному
Зумовлювалося це світоглядом письменниці. Вважаючи найпро-гресивнішою верствою суспільства демократичну інтелігенцію, що “вироблялася сама з себе”, тобто досягала знань, самовдосконалювалась, О. Кобилянська й показує її як носія протесту проти буржуазних порядків. В селянському ж середовищі авторка “Землі” не помічає нових паростків соціальної, класової свідомості. Селянство не озброєне освітою, знаннями і тому, на її думку, ще не становить самостійної сили в суспільній боротьбі за нові ідеали. В освіті вбачаючи панацею від того лиха, що приносить приватна власність на землю, письменниця показує, як Петро з Ан-ною, яким колишнє горе “відтворило очі”, збираються посилати свого сина до школи, щоб він ішов у люди “іншою дорогою”. “Нема йому що до землі прив’язуватися,- урадили,- вона іноді лише самого горя наносить!” (ІІ, 255). Від Івоніки, Докії, що міцно приросли до землі, дещо відрізняється й Онуфрій Лопата. Його образ, що не займає значного місця в творі, письменниця змальовує з добродушним гумором. Колись він довго служившу цісарському війську, зазнав лиха, але й побачив світу. Дивак за своєю вдачею, Онуфрій любить перед кожним похизуватися своїми заслугами, своєю військовою вправністю, тим, що багато знає, не помічаючи того, що в очах односельчан стає смішним. Особливо тоді, коли він, худий і тонкий, з лопатою, граблями або мітлою підскакував, мов горобець, і показував військові вправи. Та, попри своє дивацтво, Онуфрій є людиною доброю, порядною і гуманною. Він уміє швидко схоплювати суть речей, критично мислити, ширші у нього погляди на життя, ніж в Івоніки, Василя та Докії. Онуфрій помічає лицемірство і словоблудність попа та погані вчинки учителя і в’їдливо висміює їх: “Раз приповідав, що світ закінчиться!.. Як закінчиться, то нащо гроші збивати? На тамтім світі бог святий самий уже нас прогодує!” (И, 49).
Онуфрій так само, як і інші селяни, хотів би мати землю, якщо не для себе, то для дочки, щоб вона не лишилася одинокою в житті. Кожному хлопцеві свою Івону він радить брати за жінку, бо над неї в селі немає чемнішої дівчини і не буде кращої господині. Але землі нема, доньки ніхто не сватає, тоді як багата, але пуста Маріцена не засиджується в дівках, а піп за “щедрі дари” навіть покриває її гріхи і благословляє шлюб. ї від цього Онуфрієві стає сумно на душі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)