Образ Петра І

Пушкіна дуже любив Росію, добре знав її історію й часто звертався до минулого сваєї країни. Поета залучав образ Петра I, його характер (ськладне й суперечливий) і неоднозначне відношення до його реформ як сучасників, так і наступних поколінь. У поемі ” Полтава “, написаної в 1828 році, Пушкін стварює образ імператора-ваїна, і всю ськладність його образа ми бачимо в його описі під час Полтавської битви: Виходить Петро. Його ока Сіяють, Лик його жахливий. Движенья швидкі. Він прекрасний… “Він прекрасний” у сваєму прагненні здобути перемогу

над варогом, що, на його думку, заважає подальшому розвитку Росії, і “жахливий” у непримиренному бажанні зламати його опір і знищити його.

Але Пушкін відзначає, що Петро I не випробовує особистої ненависті до шведів. Після перемоги над варогом він приймає їхніх ваєначальників: У наметі сваєму він пригощає Сваїх важдів, важдів чужих, И славних бранців пестить, И за вчителів сваїх Заздоровний кубок піднімає. Пушкіна дуже залучає в Петрові здатність бути великодушним і милосердним. Він взагалі цінував ці якості в людях, особлива наділених необмеженою владою. Це видно з вірша “Бенкет Петра Першого”. У цьому тварі

Пушкін говарить про свято в ” Питербурге-Містечку”. Що ж послужило причиною цього свята? “Народила ль Катерина? Іменинниця ль вана, чудотварця-велетня чорнобрива дружина?” Ні, він святкує примирення з підданим, і ця подія стає для нього настільки важливим, що він відзначає його салютом, феєрверками. В “Мідному вершнику” ми бачимо Петра в зовсім іншій ролі – тут він з’являється як засновник столиці. Поема “Мідний вершник” була написана О. С. Пушкіним у Болдіну в 1833 році.

Почата поетом 6 жовтня, вана була завершена вже 31 жовтня. Незабаром він представив свій добуток найвищому цензорові (імператорові Миколі I) і одержав неї з дев’ятьма позначками. Переробити “Мідного вершника” Пушкін не захотів: це означало змінити зміст добутку. Тому поема вийшла з деякими ськороченнями. В “Мідному вершнику” протипоставлені держава, уособлена в образі Петра I, і людина з його особистими, частками переживаннями. Відношення російського народу до Петра Великому, до його реформ ніколи не було однозначним. Він, як писав О. С. Пушкін, “вуздою залізною Росію підняв дибки”. У російської історії реформи Петра були глибоким і всеосяжним переваротом, що, звичайно, не міг відбутися легко й безболісно.

Цар жадав від народу напруги всіх сил для досягнення намічених їм цілей. Загальне добро всього держави купувалося ценою багатьох жертв. А це викликало ремства й невдовалення серед людей. Таке ж неоднозначне відношення в народу було й до дітища Петра I – Петербургу. Побудований “на зло гордовитому сусідові” і природі, ценою величезних зусиль і жертв, це місто персоніфікувало собою велич і міць Росії й у той же час рабства її народу. І фінал поеми – повна протилежність початку, він є гімном державності, гімном Петрові I, гімном самому потужному з російських самодержців, засновникові столиці, що зблизила Росію із Заходом. Петербург, по вираженню О. С. Пушкіна, з’явився сьогоденням “вікном у Європу”. Пушкіна присвятив Петрові безліч віршів. Існують різні думки із приваду того, як оцінював його особистість Пушкін.

Одні дослідники, і зокрема відомий російський критик Віссаріон Григорович Бєлінський, уважають, що поет обґрунтував права держави, уособленням якого й став Петро I, розпоряджатися життям приватної людини, що привадить до трагедії. Вани вважають, що Пушкін, від душі співчуваючи горю “бедного” Євгенія, все-таки цілком стає на сторону Петра, тому що розуміє необхідність і користь його перетварень. Інші дослідники стоять на стороні “бедного” Євгенія, тобто вважають його жертву невиправданої. А треті думають, що конфлікт держави й окремої особистості трагичен і нерозв’язний. Пушкіна надає самій історії зробити вибір між двама “рівновеликими” правдами – Петра і Євгенія. І це найбільш правильна точка зору. О. С. Пушкін як поет і філософ відбив всю ськладність людських взаємин. А осмислення цих часом нерозв’язних проблем він залишив читачеві. Пушкіна багато чого прощав Петрові I за те, що той не піклувався про сваю велич і славу, а думав тільки про Росію, про її міць, незалежність і силу. У вірші “Станси” Пушкін писав: Те мореплавець, то тесля, Він всеосяжною душею На троні вічний був працівник.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Чи можна здолати самотність.
Образ Петра І