Образ і характеристика Соні Мармеладовой і її взаємозв’язок з образом Раскольникова
Розкольників і Соня Мармеладова. В 1860 р. Добролюбов у статті “Риси для характеристики російського простолюду” писав про два розряди натур – “одні з перевагою егоїзму, що прагне накласти свій вплив на інших, а інших з надлишком відданості, що спонукує відрікатися від своїх інтересів на користь інших”. Критик надзвичайно проникливо намітив протиставлення, що стало основним у композиції “Злочину й покарання”. Мова йде про Раскольникове й Соню Мармеладовой, але не тільки про їх. Те, що Добролюбов назвав “избитков відданості”
У кожній людині, уважає письменник, одночасно таїться й жертва, і кат. Таким його зробила сама природа. Але якщо виникає найважливіша моральна проблема вибору, те, по глибокому переконанню письменника,
Однак суть ідеологічних суперечок в “Злочині й покаранні” далека від однозначних рішень. Достоєвський утягує читача в найгострішу полеміку по корінних питаннях світоглядного характеру. Так, наприклад, обстоит справа із проблемою бунту й смиренності. У принципі відповідь, здавалося б, ясний: бунт Раскольникова засуджений, звеличується християнська смиренність Соні. І все-таки для письменника далеко не все в бунті Раскольникова представляється помилкою, та й весь роман не може розглядатися лише як апологія смиренності. Із цього погляду важлива оюжетная лінія, пов’язана з Катериной Іванівною, особливо епізоди, коли вона, у свою чергу, піднімається до прямого бунту, виражаючи гіркий сумнів у небесній справедливості. Відмовляючись від передсмертної сповіді, Катерина Іванівна кричить: “На мені немає гріхів!.. Бог і без того повинен простити… Сам знає, як я страждала!.. А не простить, так і не треба!..” Це бунт, якому письменник нічого протиставити не може. Аналогічна колізія виникне й в останньому романі Достоєвського “Брати Карамазови”.