Образ автора у романі “Євгеній Онєгін”
Образ автора у романі “Євгеній Онєгін”
1. Жанр диктує особливості. (У 1823 році, перебуваючи в Одесі, Пушкін писав у листі до П. Вяземського: “Что касается до моих занятий, я теперь пишу не роман, а роман в стихах – дьявольская разница! В роде Дон-Жуана”. Засновником жанру вважають Дж. Байрона, автора “Дон Жуана”. Уже сам жанр диктує необхідність не тільки розповісти про долю головних героїв, але й змалювати соціальний фон, картини побуту, природи, народного життя тощо. І в такому випадку образ автора – органічна частина роману.)
3. Події роману через індивідуальне
4. Ставлення автора до героїв. (Пушкін не приховує свого ставлення до героїв. Так про Тетяну він говорить: “Я так люблю Татьяну милую мою”. А Онєгіна представляє читачам: “Онегин. Добрый мой приятель”. Так само емоційно ставиться він до романтичного Ленського й легковажної Ольги, даючи зрозуміти, що вони типи людей, яких можна зустріти досить часто. Та й Онєгін – герой свого часу, якого за образним виразом О. Герцена, “постійно знаходимо біля себе або у самому собі”. Тетяна ж – випадок особливий. Вона непересічна жінка, в ній є моральний стрижень, в ній є шарм. Вона жива в своїх почуттях і щира, тверда у вчинках і серйозна у ставленні до життя. Може, тому й не зважилася віддатися почуттям, які так палко висловив Онєгін під час останньої їх зустрічі. Для Пушкіна її вибір єдино можливий: вона живе в гармонії з собою і не порушить цю гармонію, бо відповідально ставиться до своїх обов’язків дружини, адже чоловік її ні в чому не винний, то чого ж він має страждати. Пушкін високо цінував щирість, відкритість у людських стосунках і тому наділив цими якостями свою найкращу героїню. Він і не приховує, що Тетяна – його “милый идеал”.)
5. Пушкін – співрозмовник читача. (У романі “Євгеній Онєгін” Пушкін виступає співрозмовником читача, дотепним, легким, товариським. Стиль його мовлення – це стиль мислення і мовлення людини культурної, начитаної, життєлюбної, знайомої з усіма різновидами рідної мови. Поет легко вживає просторічні вирази, коли це потрібно. Іноді наводить суто літературні приклади, вдається до інших галузей пізнання, зокрема науки. Загальний тон його оповіді – теплий ліризм і м’яка іронія, які допомагають читачу зорієнтуватися в перипетіях подій і ряді фактів життя, описаного у романі. Твір написано особливою, так званою “онєгінською строфою”, що складається з 14 рядків і має особливе римування. Це надає звучанню роману особливої легкості, так що віршований текст сприймається без напруження, як розмовна мова.)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)