Нові течії та тенденції в поезії австрійського поета Р. М. Рільке
І. Перші кроки. (Повне імЧі австрійського поета Райнера Марія Рільке – Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія Рільке. Він народився 4 грудня 1875 року у Празі у родині службовця залізниці, колишнього військового у відставці Йо – зефа Рільке та його дружини, дочки імператорського радника, Софії, яка мала літературні нахили і навіть 1899 року видала хроніку свого життя в афоризмах – “Ефемериди”. Саме вона прищеплювала синові прагнення до літературної творчості. Перші вірші Рільке надрукував у празьких газетах 1891 року, однак його батько
ІІ. Перші збірки. (Навчаючись у Празькому університеті права й філософії, Рільке познайомився з племінницею чеського поета Юліуса Цейєра Валерією фон Давід-Ронфельд і на її кошти видав 1894 року поетичну
ІІІ. Данина літературній моді. (Після кількох років подорожування Європою, вивчення філософії у Мюнхенському університеті й переїзду до Берліна виходять два характерні збірники віршів. “Вінчаний снами” (1896) – збірник, у якому поет, наслідуючи модні напрями європейської думки, намагається відсторонитися від повсякденної дійсності. Центром його поетичного дослідження світу стає внутрішній світ людини, а головними темами – сон, мрія. Збірник “Со – чельник” (1897) має варіант перекладу російського “Адвент”, тобто “чужий”, “зайда”. Головним мотивом збірника є очікування змін – чекання кохання, Різдва, повороту у творчості.)
ІV. “Часослов” – щоденник православного ченця. (Познайомившись із Лу Андреас – Соломе, поет разом із нею відвідав Росію та Україну. В Україні він побував у Києві, Кременчуці, Полтаві, Харкові. Враження від зустрічей ізЛ. М. Толстим, 1. Рєпіним, Леонідом Пастернаком та спостереження за ментальністю слов’ян спричинили написання трьох своєрідних книг: “Книга про чернецьке життя” (1899), “Книга паломництва” (1900), “Книга про злиденність і смерть” (1902), які були надруковані разом 1905 року. У збірниках дивовижно поєдналися враження від подорожі до Росії, думки, що свідчать про захоплення німецькою містикою, та романтичні інтонації. Багато які з віршів подібні до молитов. Ліричний герой напряму говорить із Богом, це роздуми про Бога, людину і світ.)
V. Нові тенденції. (Після дворічного перебування в колонії Ворпсведе поблизу Бремена та одруження з Кларою Вестхофф Рільке отримав замовлення на книгу про Родена, та, від’їхавши до Парижа, почав працювати секретарем у знаменитого скульптора. 1903 року замовлену монографію про Родена було написано. 1904 року виходить перша редакція одного з найпопулярніших тво рів Рільке “Пісня про ксіхання і смерть корнета Отто Рільке” (у подальшій редакції Крістофа Рільке). Це поема у прозі. Після подорожі до Скандина вії та захоплення філософією данського філософа Серена К”єркегора того ж 1904 року з’явилися перші начерки до екзистенціалістського роману “Записки Мальте Лаурідса Брігге”. Цей роман багато в чому випередив художні відкрит тя літератури екзистенціалізму.)
VІ. “Нові вірші”. (Цей збірник знаменує певні зміни у художніх уподобаннях та світогляді Рільке. Він вийшов протягом 1907-1908 років. Вірші, які увійшли до збірника, поділяються на кілька циклів, кожен із яких присвячений певнії! темі: міста та архітектурним пам’ятникам (“Собор святого Марка”), картинам французьких живописців (“Викрадення”, “Спокуса” – за картинами Сезанна; “Балкон” – за мотивами живопису Мане), подіям біблійної історії (“Гефсиман – ський сад”), героям античних міфів (“Леда”, “Орфей. Евридіка. Гермес”) тощо. Головне – внутрішній світ людини. Великого значення для нього також набувають речі. Вірші про речі виділено в окремий цикл, вони близькі до східної поезії споглядання. Цей збірник відкриває новий період у творчості Рільке.)
VІІ. “Дуїнські елегії”. (Після знайомства з княгинею Марією фон Турн-унд Таксис на її запрошення Рільке перебував у родовому замку Таксисів Дуїно на березі Середземного моря. Там з’явилися “Дуїнські елегії” (інколи “Дуїнезькі”) Закінчив роботу над збірником Рільке аж через десять років по тому у швей – царському замку Мюзо, купленому для нього друзями. Жанр елегії передбача< скарження на певні обставини особистого життя. отож тон елегій сумний, її мова часом не зовсім зрозуміла і затемнена свідомо. герой тепер звсртаєтьси не до бога, як це було у "часослові", а до темних глибин свідомості, до емоцій читача. центральні образи "елегій" - ангел, людина і лялька, де ангели символізують повноту буття, бо вони - знак довершеності, що надає людині можливості переконатися у власній ницості. (саме тому "усякий ангел страшний"). ангелам протистоять ляльки - символ механічного бездуховного існування. людина - це синтез "ангела" і "ляльки". ате для людини є багато можливостей самому себе створити. і запорукою всього є віра і любов.)
VІІІ. “Сонети до Орфея”. (Це цикл із двадцяти дев’яти віршів, написаних па ралельно з “Дуїнськими елегіями”. Проте життєствердний тон збірники контрастує з “Елегіями”. Орфей – центральний образ циклу – це співеці., поет, що своїм мистецтвом здатний впливати на оточуючих, підкоряти дикі племена своєю музикою. Повернувшись зі світу тіней, Орфей ще яскравіші’ відчуває красу світу земного, йому відкриваються справжні людські цінності. “Сонети до Орфея” є зізнанням у коханні до світу, радісним прийняттям буття. Отже, у творчості Рільке дістали відображення чи не всі найвідоміші модерністські течії й тенденції початку XX століття. У його творчості втіли лися також найважливіші філософські відкриття мистецтва, чи не головним із яких було те, що Всесвіт створюється в самій людині й через її внутрішній світ він пізнається.)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)