Художнім світ Райнера Рільке

Рільке – один із провідних модерністів Європи, талановитий експериментатор, сміливий новатор у царині віршування. Його поезія набула довершеності під могутнім впливом різних видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, архітектури, музики. їй притаманні виняткова пластичність та колоритність художніх образів, чарівної музикальності.

Подорож Україною подарувала поетові особливі враження. Принципово він не хотів помічати в Києві породження цивілізації і всю увагу звертав на стародавні храми та церкви.

Незабутнім стало для Рільке

відвідання Софійського собору та святих місць Києво-Печерської лаври, де він ходив зі свічкою в руках разом із прочанами. З 1899 року і до самої смерті Русь супроводжувала Рільке. Йому подобалися твори російської класики та російська мова, якою з легкістю оволодів і навіть написав декілька віршів.

У «Книзі прощ» («Часослов») поезія і людська душа зливаються у єдиний потік буття, «живий космос». Своє нове світовідчуття Рільке вважав «дарунком Русі», тому й написано збірник як монолог київського ченця, звернений до Бога.

Але «Бог» із «Книги годин» не схожий ні на бога теологів і містиків, ні на бога філософів-ідеалістів.

Бог Рільке – не в небі, а в корінні. Це «темний бог», що затаївся «в глибині речей», це стихійна творча сила природи, що породжує все розмаїття буття:

Це грають сили дивні і невпинні, проймаючи всі речі на землі, пнучись У стовбур, ростучи В корінні і вічно воскресаючи в гіллі.

Бог Рільке – це життя, що пульсує в речах та істотах, найрізноманітніші прояви стихійної життєвої сили. Відповідно поняття «Бог» і «життя» були для поета взаємозамінні: не «життя» символізує «Бога», а навпаки, «Бог» є своєрідною «універсальною метафорою», що виражає життєтворні стихії природи, внутрішню динамічну єдність світу. «Природа є Бог!»:

Ми ростемо, а всесвіт – як дитина очима квітів дивиться на нас…

«Для терну, і троянди, і терпіння…»

Людина, на думку Рільке, одухотворює насамперед речі. Первісно вона була їх творцем, вкладала в них душу. Та з розвитком цивілізації речі віддаляються від людини, замінюються порожніми та фальшивими. Цією думкою пройняті «Нові вірші», написані в Парижі. Внутрішнє життя речей поет втілив у пластичних образах рослин, тварин, міфічних та історичних героїв.

Яскравий зразок такої поезії – вірш «Орфей, Еврідіка, Гермес».

У грецькій міфології Орфей – чарівний співець. Коли померла його кохана дружина Еврідіка, вій спустився до Аїду і, полонивши своїми піснями його володаря, одержав дозвіл повернутися на землю разом із дружиною. Але за умови, що не оглядатиметься на неї, доки вони не вийдуть із підземного царства. Орфей не зміг цього зробити, через що навіки втратив Еврідіку. Гсрмес – бог-посланець, який супроводжував Орфея і Еврідіку під час виходу з царства мертвих.

Цей твір – перший підхід Рільке до образу Орфея, який став для нього символом високої поезії. У нього почуття завжди беруть гору над розумом. Співець забуває про заборону, не відчуваючи за собою кроків коханої. Турбота, ніжність, кохання – тільки це бентежить його серце. Орфей у Рільке – це уособлення самої стихії життя, вічної незнищенності. Це сила поезії, що активно сприяє перетворенню хаосу в космос – світ гармонії, справжній «людський світ»:

Ладом пісень ти приборкав розгукану зграю,

хіть плюндрування здолав будівничий твій спів.

Поезія Рільке веде нас до емоційного та інтелектуального осягнення Всесвіту. В ній є все: холод філософської містики, дуже тонкий, чуйний, емоційний зміст, пошуки Бога і богоборство, самотність, зневіра, розчарування й віра в життя.






Твір на тему байдужість.
Художнім світ Райнера Рільке