Новела “в житах” – пошуки порушеної гармонії
Історія написання твору
Уперше надруковано у львівському журналі “Нова культура” (1922, № 2).
Виправлену й відредаговану автором новелу опубліковано в журналі “Життя й революція” (1925, № 6-7). Отож датою першодруку вважають 1925 р. Журнал “Життя й революція” виходив у Києві в 1925-1934 рр.
1924 р. М. Рильський писав: “Григорій Косинка весь виявляється на естраді, коли він публічно щось читає. Чи то буде його власне оббризкане радісною поранковою росою “В житах” (радісне і в трагізмі своєму), чи то Васильченкова меланхолійна
Читав Г. Косинка, на прохання слухачів, новелу “В житах” часто. Максим Тадейович написав навіть епіграму з цього приводу:
Це все було страшенно просто – Хитає фізиків екстаз… Читав про це разів ти зо сто, Та не читай сто перший раз.
“Дорогий мій Максиме, – писав Г. Косинка, – я відповім вам рядками з вашого вірша, що ви мені його якось читали: “…і навіть невблаганний критик мене, як сонце, веселить”. А назвіть мені твір, який полонив би слухача хоч сто разів?”.
Новела викликала багато нарікань з боку критики. На літературних
Г. Косинка відповів: “Я вважаю, що письменник повинен правдиво відображати дійсність, історію наших часів. Дезертири були, і я їх не обминаю, як не обминав босяків М. Горький. Художня
Форма допомогла яскравіше розкрити психологію дезертира, цю прикру у свій час дрібницю. Що він у порівнянні з героїчними діями нашого народу”. На те око художника, щоб помічати дрібниці, і ті, що сприяють, і ті, що перешкоджають нам будувати нове життя.
Аналіз новели “В житах”
Новела “В житах” з однойменної збірки засвідчує орієнтацію письменника на стефанівський тип письма. Перед читачами постає лише один “щасливий” день із життя Корнія Дізіка, від особи якого ведеться розповідь. Він зі своєї волі опинився в банді отамана Гострого, тому став дезертиром і переховувся в житах. Звідси – назва новели. “В житах” – це не лише місце дії, це багатогранний символ, що уособлює в собі й життя селянина, і його ставлення до навколишнього світу, і становлення як людини на землі. Деморалізована ідеологія світлого більшовицького майбутнього призвела до того, що молодий юнак ловить коротку мить і милується життям, але неспокій сидить у серці, бо при думці про розстріл комуніста Матвія Киянчука “до болю робиться сумно”. Саме в житах випадково знаходить Корнія Уляна, вона йшла в сусідське село Чорносливку до матері. Уляна була вимушена через свою бідність стати дружиною гнилищанського багатія Дзюби, але вона досі кохає Корнія Дізіка.
Закохані сп’яніли від щастя в житах, адже там загубилася їхня доля. Що станеться з ними далі – невідомо. Світовідчуття героя твору сконцентровані на одній миті, а тому мають такий контрастний характер.
Ідея твору – з’ясування сенсу людського існування, адже інколи все своє життя людина чекає на одну мить щастя, а ще наштовхує на думку, що життя кожної миті ставить нас перед вибором, як і героя твору.
Для нього в ту мить жита, “червона хустка Уляни” і він сам – єдине мірило буття на землі, усе інше – потім. Корнію не хочеться згадувати про те, що мучить його совість, а саме розстріл комуніста Матвія Киянчука, у якому він, напевно, брав участь. Він молодий, трохи іронічний (“ми, дезертири, – народ бойовий”, але спраглий до життя. “…Мені хочеться співати, як співають старі, коли згадають молодість, а я ще хочу співати!”).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)