Герой-оповідач новели “В житах” – один із “блудних синів” України в нетрях громадянської війни

І. “Сліпе село лютує, а Україна кров’ю харка…” (Ці рядки з оповідання “Фавст”

Виражають суть одвічного “гордіївого вузла” в контексті філософії буття українського народу. Село України справді “лютувало” в роки громадянської війни, але нерідко залишалося “сліпим”, бо не мало чітких соціальних орієнтирів і до того ж ставало на бій стихійно, в дусі партизанщини. Як наслідок – утворення в багатьох селах так званих “своїх” республік, які по черзі були потоплені в крові. Скажімо, фінал трагедії оповідання

“Фавст” і закономірний, і художньо вмотивований: герой гине в більшовицьких “секретках”, а письменник бачить у цій загибелі не випадок, а типові обставини, в які потрапив соціально і національно поневолений народ.)

ІІ. “Блудні сини” України в пошуках істини на шляхах громадянської війни. (Герой-оповідач у новелі Г. Косинки “В житах”, як і Прокіп Конюшина в оповіданні “Фавст”, у вирішальні моменти історії так і не може вийти на світову дорогу до істини. Думка, шо щось неладне робиться з людиною в цьому світі, пронизує всю, здавалося б, безтурботну розповідь героя в новелі “В житах”: “…ми,

дезертири, – народ бойовий, а ходимо обережно, особливо вечорами; засиніло – село наше, а ранок – жита обминаємо”.)

1. Лірично-іронічна розповідь героя про своє становище дезертира. (Герої новели зустрів черговий ранок ховаючись у житах. Навколо – безсловесна тиша, і лише сонце “безцеремонно грається” з автором розповіді, “ліз цілуватись”. Воно, і тільки воно, знає таємницю героя новели, де він ховається, як минає день у високих житах.

“Маєте: “Коли, – думаю, – сонце починає шукати дезертирів – до сель не піду, небезпечно (такий наш звичай дезертирський), а просто собі левадами, благо, шо неділя сьогодні – сплять, в жита”.)

2. Кохання – як складова внутрішньої гармонії героя новели “В житах”. (Хоч: герой-оповідач і не драматизує свого становища дезертира, навіть ставитьс,-до своїх блукань у житах зі здоровим селянським гумором, справжню гармонію в його настрій приносить зустріч із коханою жінкою – нехай навіть чужою дружиною, але безмежно близькою, тією, котрій і він не байдужий.) “Дзвони, степе! Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце. Лізе божа корівка, беру її ніжно на руку і запитую: “Хочеш на коліна, до сонця?”

Можна. Так, берись лапками за штани, далі… дурна, падаєш? А я, по-твоєму, як держуся? Але ти не знаєш, ні, ти не знаєш, що я, Корній Дізік п’яний сьогодні в житах, а?

П’яні жита, розступіться! Плювать на смерть Гострого, я співать хоч> чуєш, степе?”

ІІІ. Художні особливості новели Г. Косинки “В житах”. (Новела “В житах”, як всі твори Г. Косинки, художньо довершена. Тут немає потреби окремо говорити про “художні засоби”, “письменницьку майстерність” та іншу суто естетичну атрибутику творчого мислення. Все в новелі “на своїх місцях”, і кожн. деталь так званої форми з такою виразністю “працює” на розкриття змісту, і_: цілковито розчиняється в ньому.)






Андрухович казкар.
Герой-оповідач новели “В житах” – один із “блудних синів” України в нетрях громадянської війни