Нора Хельмер – особистість чи «Лялька»
Ще за життя драматурга п’єси Генріка Ібсена були визнані новаторськими, а їх автора називали творцем справжньої реалістичної драми, яка у своїй основі завжди трагічна. Ібсен, створюючи аналітичну драму, розкриває глибинну трагічність і жорстокість дійсності, приховану під зовнішнім благополуччям, а також здатність вольової людини протистояти обставинам.
У драмах Ібсена перед читачем і глядачем постають не виняткові люди і події і не ті персонажі, які виступають «рупором ідеї автора», а звичайні люди зі своїми проблемами і пристрастями,
У п’єсі «Ляльковий дім», написаній 1879 року, відбувається повний перехід драматурга до нової, реалістичної драми. Ця п’єса була сприйнята передусім як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена суть його п’єси полягає не лише в цьому: у «Ляльковому домі» порушує центральне для нього питання про звільнення людини взагалі, про створення особистості.
На перший погляд, Нора, героїня «Лялькового дому», – лише лялечка,
У ставленні Торвальда до дружини показовим є також епізод, коли він веде Нору з маскараду відразу після тарантели, щоб «зберегти ефект», створений нею. Головне для Торвальда – щоб Нора «грала» за його правилами. Нора не виховує дітей, а грає з ними, ніби продовжуючи гратися ляльками; вона оточена майже іграшковими предметами (не випадково у першій дії п’єси Нора прикрашає різдвяну ялинку).
Але за цим зовнішнім благополуччям і безтурботністю відкривається інший глибинний бік життя Нори і незвичайні риси її особистості. Героїня п’єси виявляється не такою простою і поверхневою, як могло б здатися спочатку; вона знає, що життя складається не лише з радощів. Вона може бути і дорослою і серйозною, хитрувати і таємно працювати, щоб повернути гроші, від яких колись залежало життя чоловіка.
Нора багато робить для того, щоб її родина була по-справжньому щасливою, а дім – затишним. Коли на минуле Різдво у сім’ї Хельмерів не було грошей на святкові прикраси для ялини, Нора майже місяць сама робила прикраси, щоб утішити чоловіка і дітей. Заради виплати боргу, ця молода, вродлива і життєрадісна жінка повинна постійно економити, багато в чому собі відмовляти.
Сила характеру Нори розкривається в епізоді, коли вона танцює тарантелу, знаючи, що в поштовій скриньці лежить лист Крогстада до її чоловіка.
Звичайно, Нора дуже недосвідчена в тих справах, що стосуються грошей і законів суспільства: вона говорить своїй подрузі Фру Лінні, що навіть не знає, яку частину боргу вже виплатила Крогстаду. І в світі, де орудують такі ділки, як Крогстад, їй доведеться дуже нелегко. Але про те, що вона – особистість, говорить уже те, що вона відважилася на свої вчинки.
Нора усвідомлює, що завжди була іграшкою у чужих руках. Але бути веселою і розважати когось – це не означає бути щасливою. Щоб виховати в собі дійсно вільну людину, яка поважає себе, їй потрібно скинути маску «ляльки», стати самостійною, і для цього вона вирішує піти із дому Хельмера. Події, зображені у драмі, не роблять Нору іншою, а лише виявляють приховані раніше риси її характеру і примушують по-новому подивитися на своє місце у родині і на саму себе. Нора – справжня сильна особистість, яка безкомпромісно бореться за свою свободу.
Тому фінал п’єси залишається відкритим – Нора ще не перемогла, але перемога вже близька. Можливо, станеться «диво», і Торвальд зможе внутрішньо змінитися, повернути Нору і створити з нею справжній – не «ляльковий» дім.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)