Незламність духу українського народу (за поезією “Балада роду”)

Одна із визначних рис поетичного таланту Івана Драча полягає у неперевершеному поєднанні філософічності роздумів про загальнолюдські цінності із картинами буденними, приземленими за своїми зовнішніми ознаками, але значними за своєю глибинною суттю.

Прикладом цього унікального поєднання є його «Балада роду», яка увійшла до збірки «Балади буднів» (1967 р.). Мені здається, що що баладу не можна осягнути, прочитавши її лише один раз. Вона ніби примушує перечитати її знов і знов, кожного разу відкриваючи перед нами свій глибокий філософсько-патріотичний

зміст, що криється у словах щирого освідчення у любові й шані до свого роду.

Того гідного роду, який «не висхне зроду», бо він, за визначенням автора, становить «жилаву породу», і хоч «сушило ж роду вроду» «сто скажених сивих бід», але славний рід залишався й залишиться незламним. У чому ж секрет його незламності, його сили? Іван Драч вбачає його і розкриває перед нами у символічному образі «ста доріг», що пролягли на історичному просторі: гордо ніс ними свою долю український народ, долаючи лихолітгя й виборюючи щасливе життя.

Секрет незламної сили його і у давності роду: «Сто століть у мого роду», –

гордо заявляє поет і цим самим підкреслює його набуту мудрість і життєвий досвід. А це – обов’язкова умова стійкості нації, її непохитності.

Від філософського символу у поняті і «сто доріг» і «аго століть», що лежать у основі незламності роду, І. Драч переходить до більш близького народові символу вічності батьківського краю:

Вичовганий старий поріг

Старій бабі в нагороду,

Сива стежка в сто доріг

Розлітається од хати.

В них – теж основи непохитності роду. Але поет недарма декілька разів повторює, як символ минулого, поняття із значенням «давній»: «вичовганий старий поріг», «старій бабі», «сива стежка», «сиву хату». Цей прийом допомагає йому створити яскравий контраст із образом малюка: «Внучок тунцю тупотить».

Ось воно, продовження славного роду! І якщо за спиною у цього сивого роду «сто доріг», то малюкові випадає гідна участь: «Він – сто першеньку протопче…» Новим поколінням йти новими стежками, уквітчуючи історію України новими надбаннями. «Ні в погоду, ні в негоду» не зломиться його дух.

З цим переконанням, усвідомленням власної гідності, з вдячною пам’яттю про славне минуле буде крокувати український рід у своє майбутнє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Незламність духу українського народу (за поезією “Балада роду”)