Трагічний символ українського народу (за історичним романом «Яничари»)

Свій перший історичний роман «Мальви» Роман Іваничук написав у 1968 році й спочатку одержав багато схвильованих відгуків. Але тогочасні пильні ідеологи зробили жорстокі висновки із «вогненебезпечної» історичної теми: любов до батьківщини й зрада, патріотизм і яничарство. Тому цей роман був відібраний у читача і знову з’явився через декілька років під назвою «Яничари», але зберіг у собі основну ідею: національна історія для українського народу.

Завжди є духовним опертям і розвиток нації можливий, якщо в її колективній пам’яті є усвідомлення

історії як власної долі. Надзвичайно гостро подається у «Мальвах» тема яничарства; Іваничук дуже глибоко дослідив цю проблему і попри компартійну диктатуру сімдесятих років, яка заборонила твір, показав усю огидність цього явища та його загрозу самому існуванню української нації.

Коли читаєш роман, здається, що перед тобою – витвір народної творчості: і розвиток його сюжету схожий на сюжет народної балади, і подих народної пісні, що ввійшла в саму художню структуру «Мальв», і мова твору – все робить його високохудожнім і близьким читачу.

Перед нами – одна з трагічних сторінок багатостраждальної історії

України, її народу. Життєве поневіряння жінки з українського краю та її дітей сконцентрувало в собі і типізувало цілий історичний період, тому конкретна людська історія Марії та її синів і дочки нам дуже близькі і так хвилюють нас. Вона пройшла крізь усі приниження рабині, які топ гали її душу, ранили серце. Але найбільша рана – то усвідомлення непоправності всього, що сталося з нею і дітьми на цьому лихому світі. Найбільший біль – від яничарства своїх дітей:

«Чого нам туди їхати, мамо? Хіба тут погано?» – безтурботно питає Соломія – Мальва посивілу матір. Син Андрій, який давно не знає свого імені, бо став він для себе і всіх Алімом, виріс кривавим чорбаджі яничарської орди. Другий син Семен став ханським воїном Селімом і, заступаючи матері дорогу, каже їй: «Ти хвора розумом, жінко, і йди собі. Не змушуй мене кликати євнухів, щоб вигнати тебе. В тебе, певно, велике горе, ти дітей своїх шукаєш. їх тут нема…».

Так, немає Маріїних дітей. Чужина забрала їх у неї, щоб підкорити, переродити їх душі. Немає й самої Марії, бо одна за одною вмирають в її серці всі надії, а жити без надій, як без повітря, людина не може, і ми вже усвідомлюємо, що у «Мальвах» мотив шукання матір’ю своїх дітей боляче переплітається з мотивом повернення та неповернення до втраченої вітчизни, віри й роду, мотивом пам’яті родової.

Може, саме ця родова пам’ять вперше в житті здригнула серце Мальви після звістки про зраду Іслам-Гіреєм Хмельницького, тому і піднесла вона коханому чоловікові чашу з отрутою. Отак, як у народних піснях і баладах, завершується повіствування в «Мальвах». Перед нами – історія зради, сліпоти душі й драматичного прозріння. А ще перед нами, я думаю, – книга про трагедію минулого, в якій пояснюється першопричина негативних явищ сучасного. Це – і національний нігілізм, і бездуховність, і пристосування та догідництво.

…Перегорнена остання сторінка роману – і ги вже не скоро зможеш відійти думками від нього, бо розумієш, що і до тебе, і до твоїх близьких та друзів спрямоване звертання Романа Іваничука: людина, яка забула своє коріння, свій рід, стає бездуховною особою, вона – ущербна в своїй моралі, і так було не тільки в часи минулі. Про це слід пам’ятати і в нашу добу.






Твір на тему мій улюблений куточок природи.
Трагічний символ українського народу (за історичним романом «Яничари»)