Неоромантизм ранніх творів Максима Горького
Неоромантизм ранньої творчості Максима Горького був зумовлений життям і творчими пошуками молодого письменника. У період наростання революційного руху потрібно було сказати нове, героїчне слово, тому потрібний був новий герой у літературі. Герої революційно-романтичних творів Максима Горького – “Макар Чудра”, “Стара Ізергіль”, “Пісня про Сокола”, “Пісня про Буревісника” – народжені його революційною мрією. Максим Горький вважав, що тепер недостатньо тільки критикувати існуючі порядки. Він, який чекав наближення
Романтичне оповідання “Стара Ізергіль” вміщує в собі дві легенди, що розповіла стара, – “Легенда про Ларру” і “Легенда про Данко”. У легендах автором свідомо перебільшені величні і приземлені душі – “вогняного серця” справжнього героя
Інший романтичний герой оповідання Данко віддає свої сили жалюгідним, боязливим створінням, мріючи пробудити у їхніх душах світлі поривання. Одноплемінні Данко опинилися у безвихідному становищі: відрізаними від сонця, відкинутими ворогами у болото. І тоді “страх народився серед них, скував їхні міцні руки”, “і боязливі слова стало чутно в лісі, спочатку несміливі і тихі, а потім все голосніші і голосніші”. Казковий пейзаж насичений алегоричними фарбами і символами. Без устанку варію ються образи сірого сутінку, темряви, тіней, “усіх ночей”. Злі сили стримують просвітлення душ. Люди, позбавлені світла, лякаються труднощів, страшного лісу, відчувають гнітючу невідомість майбутнього і у мстивій злобі кидаються на натхненника боротьби. І тоді, пристрастно люблячи свій народ, готовий заради нього померти, Данко “раптом розірвав руками собі груди і вирвав із них своє серце і високо підняв його над головою”, щоб освітити шлях людям. Його смерть стала подвигом, а плем’я було визволено. Але люди жорстокі. Вони радіють тому, що небезпека минула, а труднощі позаду. І всі забули, кому зобов’язані спасінням.
А той лежить нерухомий, і на його благородне серце наступає ногою якась-то “обережна” людина. Через таких “обережних” людей забуваються великі люди і великі вчинки. І все-таки темрява подолана: “тут сяяло сонце, зітхав степ, блищала трава у діамантах дощу і золотом виблискувала річка”. Й іскри гордого серця Данко, що вогниками світилися в степу, нагадують людям про те, що “в житті завжди є місце для подвигів”.
У “Пісні про Буревісника” чується оспівування бурі, що починається “У сміливому крику птиці” – “сила гніву, полум’я пристрасті і впевненість у перемозі”. Сама гроза подана як стихія, що змиває старе життя: “не приховають хмари сонце, – ні, не приховають!” Буревісник – “пророк перемоги”, “над хмарами сміється, від радості ридає”. Бурі здатні віддатися тільки справжні герої. Грізна стихія не сумісна із нікчемними, жалюгідними людьми. Не випадково “Пісня про Буревісника” сприймалася сучасниками Максима Горького як заклик до революції і тому розповсюджувалася як листівка.
Романтизм Максима Горького – активний, він, за словами автора, “прагне посилити у ньому бунт проти дійсності, проти будь-якого гніту в ній”. У самовідданому подвигу знаходить щастя легендарний сміливець Данко! Рветься в небо, стікаючи кров’ю, Сокіл! Сповіщає революційну бурю гордий Буревісник!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)