Не розкидайте каміння (за романом Альбера Камю “Чума”)
Роман Альбера Камю “Чума” є вершиною творчості письменника. У ньому втілилося все, що пережив і осмислив автор у роки сурових випробувань. “Чума” – хроніка одного трагічного року в Орані, центрі французької префектури на алжирському узбережжі Середземного моря. Філософський зміст реалізувався у формі роману-притчі.
Автор дає детальний опис виникнення і поширення епідемії чуми в місті. Клінічні звіти, звіти про санітарні заходи, про настрої населення, про організацію медичних дружин. Ні стогонів, ні проклять – ділова розповідь
Але ось раптом ненароком з’являється фраза: “У світі було що чум, що воєн. І все ж таки і чума, і війна завжди захоплюють людей зненацька”. Фраза насторожує і примушує повернутися до року, яким датована хроніка – 194…рік. Ця дата не здається випадковою. У той час слово “чума” була у всіх на вустах, правда, не в прямому, а переносному значенні – “коричнева чума”, фашизм. За клінічними ознаками зловісно вимальовується історично визначена личина “чуми” (фашизм) – нашестя, що перетворило Францію і всю
Отже, по-перше, чума – хвороба, а, по-друге, чума – “коричнева чума”, фашизм.
Камю писав: “За допомогою чуми я хочу передати ту задуху, від якої ми страждали, ту атмосферу небезпеки і вигнання, в якій ми жили тоді. Одночасно я хочу поширити це тлумачення на існування в цілому”. Працюючи над “Чумою”, Камю вивчав книги притчевого, напівфантастичного змісту – “Процес” Кафки і “Мобі Діка” Г. Мелвіла, де головною бінарною опозицією була: людина – зло.
У вустах Тарру, друга доктора Ріє слово “чума” обростає численними значеннями, стає надзвичайно містким. На його думку (і на думку автора), чума – не тільки хвороба, не тільки війна, а також смертні судові присуди, розстріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних партій, загибель невинної дитини в лікарні, погано організоване суспільство. Вона звична, природна, як дихання, бо “всі ми трошки зачумлені”. Мікроби її всюди, підстерігають кожний наш необережний крок.
А раз так, то чума – світове зло, яке повсякчас бродить в історії і в усьому нашому житті. Тому ключем до всієї притчі звучить бурчання лайливого астматика, постійного пацієнта доктора Ріє: “А що таке, власне, чума? Те ж життя, тільки й того”. Чума в самих надрах буття. У кінці щасливі оранці святкують звільнення від епідемії. А доктор, розмірковуючи над словами старого, починає розуміти, що кожного дня радість людей під загрозою, бо “бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь… і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх копати на вулиці щасливого міста”.
Зло, за Камю, на відміну від свого історичного прообразу, не піддається дослідженню, воно вбиває, – це все, що дано знати про нього його жертвам.
Тут і виникає бінарна позиція: людина – зло, і стоїть вона настільки ж гостро, як стояла, скажімо, у Кафки. Але вирішує це протистояння Камю, виходячи знову ж таки із своєї філософії. Людина має зробити “вільний вибір”, щоб стати Людиною. Оранці мають змиритися чи бунтувати, третього не дано.
Герої Камю – Ріє, Кастель, Тарру, Гран, Рамбер – борці, бунтарі. Зіставляючи роман “Сторонній” і роман “Чума”, автор писав: “Чума” в порівнянні зі “Стороннім”, безперечно, знаменує перехід від самотнього бунтарства до визнання спільноти, чию боротьбу необхідно поділяти. І якщо існує еволюція від “Стороннього” до “Чуми”, то вона відбувається в напрямі до солідарності й співзвучності.
Його герої – бунтарі, хто сміливо постає проти світового зла, хай, навіть, це “сізіфів труд” (бо ж вилікувати так нікого і не вдалося, все обмежувалось лише полегшенням страждань, не вдалося і віднайти сироватку – чума відповзла сама, так само, як і сама прийшла). Як бачимо, все та ж абсурдність буття і так само людина вільна зробити вибір. І цей вибір робить її справді Людиною.
Чума – суворе випробування, яке ставить два запитання: що таке життя, і що значить зберегти гідність перед наступом стихії і зла. Письменник-філософ Камю вірить, що зло вічне, але вічна і боротьба з ним. І сила борців, людей у їхній співдружності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)