Моє відношення до Чацького і Молчаліна
Комедія О. С. Грибоєдова “Горе від розуму” являє собою реалістично написану найширшу картину життя Росії після Вітчизняної війни 1812 року. У чималій галереї образів, даних у комедії, майстерно поданий і чиновницький світ, і сановне дворянство, і кріпосники-поміщики, і люди, що дотримуються передових поглядів. У комедії порушені всі гострі політичні і суспільні питання того часу: про кріпосне право, про службу, про просвітництво, про дворянське виховання; знайшли свій відбиток спори про суд присяжних, про пансіони, інститути, про взаємне
Головним героєм комедії є Чацький. У його образі Грибоєдов оспівав “найблискучішу епоху тодішньої Росії, епоху надій і піднесення юності”, як говорив через тридцять років О. І. Герцен.
Чацький виріс у домі Фамусова, у дитинстві він виховувався і вчився разом із Софією. Ми знаємо, що він людина освічена, займався літературною роботою, був на військовій службі, мав зв’язки з міністрами, три роки був за кордоном. Перебування за кордоном збагатило Чацького новими враженнями, розширило його світогляд, але не зробило його шанувальником всього іноземного. Від цього низькопоклонства
Повернувшись до Москви, Чацький знайшов у житті дворянського суспільства ту ж розбещеність і пустоту, що характеризували її й у минулі роки. Він знайшов той самий дух морального гноблення і придушення особистості, тому сутичка Чацького з фамусовським товариством була неминучою. Ця сутичка набуває поступово все більш гострого характеру, вона ускладнюється особистою драмою Чацького – руйнуються його надії на особисте щастя.
Комедія Грибоедова говорить про горе людини, і горе це виникає від її розуму. Проблема “розуму” у грибоєдівський час була дуже злободенною, і поняття “розуму” трактувалося як взагалі інтелігентність, освіченість, культура. З поняттям “розумний” зв’язувалося тоді уявлення про людину не просто розумну, але вільнодумну, людину передових політичних переконань, носія нових ідей. Палкість таких “розумників” оберталася в очах обивателів “безумністю”, “горем від розуму”. Приклад цього – оголошення божевільним Чаадаева.
Молчалін настільки звикся з товариством, серед якого він знаходиться і так хоче бути в ньому “своїм”, що запозичив багато манер, тон, навички його представників. Знаючи, що Чацького засуджують ті, кому Молчалін догідливо служить, він дозволяє собі стосовно Чацького поблажливо-заступницький тон.
У Молчаліна є визначена програма дій, він слідує їй, не задумуючись над тим, якими засобами можна досягти мети. “Поміркованість і акуратність” – от два “таланти”, які він ставить собі в заслугу.
Молчалін не гидує заступництвом Хоми Хомовича, Тетяни Юріївни, на службу дивиться як на засіб зробити кар’єру, він і Чацькому пропонує зробити так само: “Ну, право, що б вам у Москві в нас не служити? І винагородження брати, і весело пожити?” Не соромлячись, він відкрито говорить, що не сміє свого “судження вимовити”, бо в чинах він невеличких, тому “потрібно ж залежати від інших”.
Цілком розкривається Молчалін в останній дії комедії. На свої відносини із Софією він дивиться як на засіб влаштуватися в житті, зображає закоханого, побоюючись тільки одного: як би Фамусов не дізнався про їхні стосунки. Особливо сильно звучить його самовикриття. У ньому – весь Молчалін, його мораль, принципи, які він наслідує. Його тон і поводження змінюються, коли він бачить, що Софія все знає про його підлість: принижується, звивається, як хробак, плазує біля її ніг.
Молчалін прекрасно розуміє, що потрібно від чиновника, якщо він хоче зробити кар’єру. Всі три роки він на службі у Фамусова, а вже встиг “три винагороди одержати”, стати потрібною людиною для Фамусова, ввійти в його дім. Тому Чацький, котрому добре знайомий тип такого чиновника, і пророкує Молчаліну можливість блискучої службової кар’єри:
А впрочем, он дойдет до степеней известных,
Ведь нынче любят бессловесных.
У Молчаліна є всі дані стати згодом важливим чиновником: уміння прислужитися до впливових осіб, повна нерозбірливість у засобах для досягнення мети, відсутність всяких моральних правил.
Чим уважніше я вдивляюся в обличчя і вслухуюся в розмови героїв, тим наполегливіше постають переді мною питання: а чи не безсмертна ця комедія? Чи не про наше сьогодення вона? А можливо, і про майбутнє?
Чи ж молчаліни блаженствують на світі? Молчаліни процвітають там, де зашкарублість, користолюбність, культ низькопоклонництва, кругова порука. Чим вище рівень розвитку нашого суспільства, тим більш витонченими повинні ставати молчаліни, що намагаються втертися в довіру, пристосуватися, вла
Штуватися за будь-яких обставин. Молчаліни вміють змінювати колір, їх важко розглядіти, виявити, вивести на чисту воду.
Ось перед нами два чоловіки, що розуміють життя і своє місце в ньому по-різному. Чацький – розумний, освічений, але й простодушний, наївний; Молчалін – обмежений, але хитрий, спритний, скритний. Перший відкрито висловлює свою думку, не боючись осуду інших; другий підлещується, підстилається, але в душі погано ставиться до людей.
Кому віддасть перевагу фамусовське товариство, кого захоче мати своїм другом? Звичайно, Молчаліна. А сучасне суспільство? Я впевнена, що теж Молчаліна, інакше б на теперішніх “тепленьких містечках” знаходилося побільше гідних людей.
Два характери, два типи поведінки, два життєвих шляхи… Яким шляхом повинна йти людина, щоб домогтися успіху, але і не покривить душею, не втратити совість? Кожний із нас робить свій вибір сам, але допомогти в цьому можуть і такі прекрасні твори, як комедія О. С. Грибоедова “Горе від розуму”. Майстерність драматурга я бачу саме в тому, щоб примітити і зобразити загальнолюдські, непідвладні моді і часу явища. Показати і примусити задуматися.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)