Моє розуміння образа Родіона Раскольникова
Трагедія Родіона Раскольникова. Найгостріші конфлікти, властивого російського життя 60-х років, обумовили трагічне світосприймання героя роману, роздвоєність його свідомості, незгода, розкол із самим собою (звідси й прізвище: Розкольників), внутрішнє протиборство, зіткнення в його душі добра й зла, любові й ненависті. Розкольників – горда, мисляча, талановита, самолюбна людина, вона глибоко переживає соціальну несправедливість, біль і страждання інших людей, але вихід бачить тільки в анархічному бунті
Герой роману доходить висновку,
До якого ж типу людей належить сам Розкольників? Пізніше, сповідаючись перед Сонею, він викликував:
Злочин Раскольникова є наслідком його ідеї, але сама ця ідея виникла в його збентеженій свідомості під впливом зовнішніх життєвих обставин. Йому будь-що-будь необхідно знайти вихід з того соціального тупика, у який він потрапив, треба почати якісь активні дії. Питання “що робити?” коштує й перед ним. Він стає свідком приголомшливої по щирості, безвихідності й розпачу сповіді Мармеладова, його оповідання про трагічну долю безмовної Соні, заради порятунку близьких змушеної піти на вулицю, продавати себе, про мучення маленьких дітей, що виростають у брудному куті поруч із п’яним батьком і вмираючої, вічно роздратованою матір’ю – Катериной Іванівною. З листа своєї матері Розкольників довідається про те, як у будинку Свидригайлових була зганьблена його сестра, Дуня, що була там гувернанткою, як вона, бажаючи допомогти братові, погоджується стати дружиною ділка Лужина, тобто готова по суті продати себе, що нагадує героєві долю Соні:
“Сонечка, Сонечка Мармеладова, вічна Сонечка, поки мир коштує! Жертва^-те, жертв-те обидві ви чи виміряли цілком? Чи не так? Під чи силу? На користь чи? Чи розумно?”
Апеляція до розуму у цьому випадку дуже багатозначна. Саме розум приводить Раскольникова до його дивовижної теорії, до злочину. Постійно вертаючись до однієї й тій же думці, Розкольників приходить до незаперечного, на його погляд, висновку: “За одне життя – тисячі життів, урятованих від гниття й розкладання. Одна смерть і сто життів замість – так адже отут арифметика!” Арифметика стає символом сухого розрахунку, побудованого на доводах чистого розуму, логіки. Достоєвський переконаний, що арифметичний підхід до явищ життя може привести тільки до найтрагічніших наслідків. Сугубо книжкова, “головна” теорія й погубила Раскольникова.
Моральна трагедія героя роману розкривається в його відчуженні від людей, від життя. Він сам себе “загнав” у тупик, з якого немає виходу. Протестуючи проти основ буржуазного суспільства, Розкольників приймає філософію цього ж суспільства: його ідеї, його теорії породжені тим же буржуазним миром, проти якого він повстає. Бунт його виявляється марним і безперспективним. Протест проти загальної несправедливості вилився в анархічний бунт одинака. Так послідовно спростовуються філософські основи буржуазного індивідуалізму, якими б шляхетними гуманістичними теоріями вони не прикривалися
Покарання для Раскольникова наступає не після злочину, а значно раніше. Воно почалося з моменту зародження “потворної мрії” і складалося в постійній моральній тривозі, у мученнях совісті. Він не може побороти в собі людський початок. Нездатність Раскольникова винести злочин – саме головне для Достоєвського доказ хибності його теорії. Зазнають аварії логічні побудови Раскольникова, його раціоналізм. Він не взяв до уваги опір людської натури. Як писав Г. А. Бялий, теорія панує над героєм роману, “підкоряє його собі, стає його пристрастю, другою натурою, але саме другий, натура перша, первинна їй не підкоряється, вступає з нею в боротьбу, і ареною цієї боротьби стає психологія людини”.
У відмінність від своїх численних літературних попередників Розкольників ніколи не думає тільки про себе, про багатство, кар’єр, положення у світлі. Для нього характерні думки про мучення й убогість інших людей. Душа його не закрита для страждань (згадаємо сон героя роману про б’є лоли, що). І в остаточному підсумку Розкольників відчуває свою провину не перед законом, а перед власною людською натурою й совістю, перед убитою їм Лизаветой і Сонечкой, перед матір’ю й Дуней, перед тими, хто бачив, як опустився він на коліна “серед площі, поклонився до землі й поцілував цю брудну землю, з насолодою й щастям”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)