Микола Куліш
Народився Микола Куліш у батрацькій родині 6 грудня 1892 р. в с. Чаплинці Херсонської області. Дитинство йому випало нелегке: наймитування з 8 років, рання смерть матері, життя в сирітському будинку. Але все це не завадило охочому до науки хлопцеві спочатку закінчити сільську школу в Чаплиному (1901-1905), вищу школу в Олешках (1905-1909) і приватну гімназію в тих же Олешках (1909-1913). У ці роки він багато читав, познайомився з найкращими зразками світової літератури.
Брав участь у Першій світовій війні, воюючи з німецькими військами на фронтах біля Вільно,
Уже працюючи у фронтовому штабі та воюючи на передовій, М. Куліш починає писати сатиричні вірші і невеликі одноактові п’єси.
1917 p. М. Куліша обрано депутатом на військовий з’їзд Західного фронту, що відбувався у Луцьку.
У цьому ж році М. Куліш повертається до своєї родини в Олешки. Він організовує у Дніпровському повіті культурно-політичне українське
Займаючись політикою у такий важкий час, письменник не раз ризикував своїм життям. Так, він відсидів сім місяців в Олешківській тюрмі за часів німецької окупації, потім був засуджений до розстрілу денікінцями.
1919 p. М. Куліш бере участь у створенні “Першого Українського Дніпровського полку”, що переможно воював проти антанто-денікінської армії.
Пізніше працює в Олешках інспектором народної освіти, створює українські школи.
Творче життя М. Куліша завжди було дуже тісно пов’язане з діяльністю Леся Курбаса та його театром “Березіль”. Саме Лесь Курбас став основним постановником п’єс М. Куліша.
Першою відомою п’єсою стала драма “97”, навіяна подіями голодного 1921 р. П’єса з успіхом йшла 1924 р. в українських театрах.
1925 р. з’являється п’єса “Комуна в степах”.
У цьому ж році, будучи обраним на посаду шкільного інспектора Наркомосвіти УРСР, Куліш перебирається до Харкова. Перший же рік харківського життя приносить три прекрасні твори: драму “Зона”, інтермедію “Хулій Хуліна” та комедію “Так загинув Гуска”. Микола Куліш шукає нових форм драми, показує свій комедійний талант.
Співпрацюючи разом із Хвильовим, Яловим у ВАПЛІТЕ, драматург гостро виступає проти формальної українізації, підставляючи цим під удар самого себе. Не раз на різноманітних творчих зборах йому закидали надмірну захопленість національною проблемою.
1928 р. в театрі “Березіль” поставили п’єсу “Народний Малахій”, що справила на глядача величезне враження. Драматург-новатор органічно поєднав традиції експресіонізму, романтизму, бароко. Напередодні 1930 р. п’єса була заборонена.
Курбас готує до вистави комедію “Мина Мазайло”. Але постановка теж була заборонена. Якимось дивом Кулішеві вдалося надрукувати “МинУ Мазайла” і “Народного Малахія” у “Літературному ярмарку” 1929 року.
Після того драматичні твори М. Куліша вже не могли так легко потрапити на українську сцену. Була категорично заборонена до постановки “Патетична соната”. Але режисер Таїров поставив її у своєму Камерному театрі у Москві. Прем’єра відбулась 19 грудня 1931 p., а 4 березня 1932 р. в газеті “Правда” з’явилась розгромна стаття, що називалась “О “Патетической сонате” Кулиша”. Високий за своїм художнім рівнем твір було знято з репертуару театру Таїрова, театрів Ленінграда, Іркутська, Баку.
1933 p. М. Кулішеві вдається поставити у “Березолі” свою нову п’єсу “Маклена Граса”, оминувши в ній національні теми. Але завуальованість тематики була дуже скоро “прочитана” цензурою, і цю п’єсу заборонили так само, як і попередні.
Це остання з відомих п’єс М. Куліша. Відомо, що ним були написані й інші, але рукописи зникли під час війни.
Драматург дуже важко пережив самогубство свого друга Миколи Хвильового. Курбас був заарештований, “Березіль” закрили, М. Куліш опинився без заробітку і під постійним наглядом.
7 грудня 1934 p. М. Куліша заарештували, звинувативши у приналежності до сфабрикованого владою “Всеукраїнського боротьбістського терористичного центру”, і відправили на Соловки.
Останній лист його до родини датований 15 червня 1937 р.
В історію української драматургії М. Куліш увійшов як новатор, творець “необарокової драми” з елементами романтики і експресіонізму. М. Куліш вдається до ритмізації прози, ліризму, створення розірваних сцен, вдало поєднує трагічне і комічне, гумор і патетику. Твори його позначені своєрідним стилем, притаманним тільки йому.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)