Мій Шолохов
Михайло Шолохов. Кожний відкриває його по-своєму. Одному близький Григорій Мелехов, відважний козак з роману “Тихий Дон”, іншому полюбився дід Щукарь, смішний дідок із книги “Піднята цілина”. Це і зрозуміло. Адже долі героїв, проблеми, підняті Шолоховим, співзвучні нашому часу. Любов, материнство, рідне вогнище – от ті вічні цінності, про які оповідає автор в “Тихому Доні”. “Донські оповідання”. У них Шолохов виразив своє відношення до війни, що виявилася трагедією народу. Вона згубна для обох сторін, приносить непоправні
Його обвинувачували в плагіаті, симпатіях білому руху, намагалися отруїти, убити. Так, багато випробувань випало на долю цього письменника. Але він не кподібнився траві, що “росте, покірно хилячись під згубним
Мені здається, Шолохов хотів показати, що трапляється, коли до влади приходять люди корисливі, думаючі про що завгодно, тільки не про майбутнє свого народу. Я згодна з письменником, який проти всіляких експериментів над людьми. Дотепер багато суперечок викликає цей роман М. О. Шолохова. Говорять про його “застарілість”, про те, що процес колективізації значно глибше і повніше відбитий у таких добутках, як “Мужики і баби” Б. Можаєва та інших, але я довіряю саме авторові “Піднятої цілини”. Він не міг зворушуватися, фальшивити, лакувати події, тому що був їхнім сучасником і сам бачив, що відбувається на Доні. Шолохов досліджував явища точніше багатьох, представив пережите яскравіше. Він показав ту правду, від якої не втечеш і не зникнеш. Правду, від якої ниє серце, холоне кров. Цей яскравий літописець, який не побоювався у небезпечні тридцяті роки бути незрозумілим, викликає у мене почуття замилування і глибокої поваги. По-моєму, точніше, ніж французький публіцист і перекладач Жан Катала, не скажеш: “Він будить схований у наших душах вогонь, прилучаючи до великої доброти, великого милосердя і великій людяності російського народу. Він належить до числа тих письменників, чиє мистецтво допомагає кожному стати більше людяним”. Такий мій Шолохов. Нехай автора обвинувачують у тім, що перестав писати в останні роки. Про що йому було писати? Про перемоги розвиненого соціалізму? Він же прекрасно бачив, що відбувається. Так, письменник працював над романом “Вони боролися за Батьківщину”. Один з головних героїв генерал Стрільців був списаний з репресованого, а Шолохов добре розумів, що в його час всю правду про репресії опублікувати не вдасться.
Михайло Олександрович Шолохов – перша величина в нашій післяжовтневій літературі. Завидна доля. Якщо ви думаєте, що я намагаюся захистити Шолохова, то помиляєтеся. Він у захисті не має потреби. Ні як людина – мертвим байдужна суєта живих. Ні як майстер – його внесок в історію культури визнаний всіма народами. Мають потребу в захисті ті духовні цінності, виразником яких був Михайло Олександрович: правдиве, об’єктивне відбиття дійсності, незалежність від кон’юнктури. Маємо потребу в захисті, нарешті, всі ми. Від неправди, заздрості, жорстокості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)