Міцкевич і Пушкін: на перехресті доль
Літературна історія будь-якої країни має чимало поетичних імен, які на слуху, яких знають, цитують, шанують, у творчості яких вбачають витоки важливих літературних традицій, невичерпне джерело сюжетів та образів для творчого наслідування. Але навіть серед цих, славетних, є особливі поетичні імена – ті, що уособлюють для нас ту неперевершену красу поетичного слова і ту нездоланну велич людського духу, яка під силу хіба що справжнім титанам, в якій є щось майже містичне, незбагненне, те, що торкається найпотаємніших струн душі кожної людини
Саме до цієї когорти геніїв належать імена двох чи не найвизначніших слов’янських поетів – поляка Адама Міцкевича і росіянина Олександра Пушкіна. Не буде перебільшенням стверджувати, що постать Міцкевича для поляків уособлює дещо більше, аніж поета, нехай навіть і великого. Поет та критик російської еміграції В. Ходасевич підібрав слова, які найбільш точно і влучно характеризують, ким був і залишається до сьогодні Міцкевич для поляків – найсвященніша і найпрекрасніша
Життєва доля Міцкевича трагічна, але разом з тим і незвичайна. “Міцкевич, – як зауважив відомий польський письменник XX ст. Ян Парандовський, – був поетом упродовж кількох років, але вони дали все – від балад до “Пана Тадеуша”. А далі він жив і працював як політик, публіцист, професор університету пророк, а дні свої закінчив солдатом. Але в усіх цих своїх втіленнях він завжди залишався поетом, тому що поетична творчість не обмежується лише одними віршами: вона складає усе життя справжнього поета.” І дійсно, життя Міцкевича це насамперед поезія. Але це не тільки вірші. Життєва доля Міцкевича органічно вплетена в історію Польщі і польського національно-визвольного руху. Географія його життя – це майже вся Європа, це контакти і взаємозв’язки з найіменитішими людьми тогочасної Європи.
Однієї літератури Міцкевичу завжди здавалося занадто мало. Він увесь час прагнув включитися в боротьбу безпосередньо. З цією метою він у 1848 році організовує еміграційний польський легіон, який, за його задумом, мав спочатку надати допомогу італійцям у їх боротьбі за незалежність, а потім розпочати боротьбу із Австрією за звільнення Польщі. Цей легіон брав участь в багатьох боях з австрійськими та французькими військами, деякий час навіть виступав у складі збройних формувань, очолюваних славетним італійським полководцем Гарібальді.
Міцкевич похований на території замку Вавель у Кракові, неподалік від могили Тадеуша Костюшка. Як і Костюшко, ще за життя він став живою національною легендою, якою продовжує залишатись і по сьогоднішній день.
Не менш почесне місце в славетній плеяді слов’янських поетів посідає й росіянин Олександр Пушкін. Він випередив свою історичну епоху, ставши в ній, за словами Миколи Гоголя, “явищем надзвичайним”, сформувавши в російській словесності той її унікальний естетичний вираз, в якому і по сьогоднішній день найкращі здобутки європейської художньої думки органічно поєднуються з самобутнім духом національного мислення.
Приватне життя Пушкіна переповнене романтичними історіями й оточене світськими плітками. Як і Міцкевич, Пушкін був патріотом своєї нації, активно спілкувався з “неблагонадійними” особами і висловлював “надто вільні” погляди на самодержавний лад, через що його було звільнено зі служби і вислано в родовий маєток – Михайлівське. Там поета застала звістка про поразку повстання декабристів, а наступного року його зажадав бачити новий цар Микола І, який, дорікнувши Пушкіну за знайомство з декабристами, втім, обіцяв йому пробачити усі колишні гріхи, скасувати михайлівське заслання і навіть пообіцяв особисте заступництво. “Я дозволяю вам жити, де ви самі цього забажаєте; пиши й пиши, я буду твоїм цензором”, – сказав цар і, взявши поета за руку, провів його у суміжну кімнату, переповнену царедворцями. – Панове, ось вам новий Пушкін, а про колишнього забудемо”.
Сам Пушкін, втім, не дуже зважав на слова Миколи І і не бачив потреби щось особливо змінювати у своєму житті. Він залишився таким, яким був завжди: веселим, вільнодумним, запальним.