“Маруся” Г. Квітка-Оснвяненки – це Малоросія з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями
ів
На початок XIX століття скринька української літератури мала в своєму запасі багато високохудожніх драматичних творів, а ось нової прози на той час ще не було. Добре відомо, що повністю охопити всю многогранність суспільного життя може лише епічна проза. Тому поява творів Г. Квітки-Основ’яненки стала продовженням літературного вкладу І. Котляревського и довела зрілість і художню досконалість української мови. Одним з найбільш характерних творів, які доводять спроможність самостійного існування рідної мови є повість “Маруся”.
Письменник добре знав побут та звичаї українського народу. Його часто бачили серед людей, де він прислухався до розмов людей, до того, як звучить українська мова у простому народі. Він заносив у свій словничок розповіді сусідів, односельців, записував почуті крилаті вислови, одним словом – спостерігав життя, яким жив у той час
Головні герої повісті Г. Квітки-Основ’яненки – Маруся і Василь – це щирі, прості, не говірки, але дуже працьовиті люди, високі у своїх почуттях і помислах. Як визначив сам автор, вони “писані з натури без будь-якої прикраси”. У творі великий повістяр майстерно висвітлює поетичну природу, поетичне життя простого народу та його поетичні звичаї.
Не менш ярким персонажем у повісті є й батько Марусі Наум Дрот. У цьому образі письменник втілив найкращі риси українського селянина. Наум чесний, мудрий і набожний, він все життя працює не покладаючи рук і тому живе у відносному достатку. У такій же любові до праці і доброчинності він виховував і свою доньку. Тільки-но почує Маруся дзвони – іде до церкви, бо гріх не йти, бо день святковий. А ось у інший час треба працювати, бо тільки так можна стати заможним та здобути своє щастя.
Саме такою повинна бути справжня українська дівчина, яка не пустує в церкві, на вечорницях горілки не п’є, та й дівчатам завжди дасть добру пораду. Саме таку дівчину поважали і любили наші селяни, цінували її за золоті руки, за лагідність і працьовитість. Бо Маруся на вулицю не вийде, доки з усією домашньою роботою не впорається.
У повісті “Маруся” письменник докладно описує народні свята – сватання, весілля та похорони з голосіннями. В усіх подробицях ці події міг описувати лише справжній знавець народного побуту та життя. При тому знавець такий, якому вдалось все це передати прекрасною поетичною формою.
Незважаючи на нещасливий фінал, повість “Маруся” вражає силою почуттів своїх героїв, точністю передачі самих дрібних подробиць життя та традицій українського народу, його неповторною поетичною мовою. Цією повістю Г. Квітка-Основ’яненко захищає право багатої і самобутньої української мови на самостійне існування і доводить, що вона навіть у поетичній формі здатна відтворювати найглибші душевні переживання та відображати українську природу, життя нашого народу та його звичаї. “Нехай же знають і наших!” пише автор у передмові до свого твору.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)