«Маруся» – зразок сентиментально-реалістичної повісті

Григорій Квітка-Основ’яненко залишив нам багату творчу спадщину. Різноманітний характер його творів. Є в нього і драматичні твори, с оповідання з гумористичним характером. Але є в нього особлива сторінка творчості – це повість «Маруся».

Вона має сентиментальне забарвлення. Основою цієї повісті є зворушливе кохання гарної, ніжної сільської дівчини і розумного й меткого, хоч бідного парубка. Це палке, щире кохання дуже ідеалізоване, фінал його занадто трагічний.

Вперше побачивши Василя. Маруся одразу ж полюбила його. Так само і

Василь покохав Марусю. Але їм так і не судилося бути разом. Спочатку цьому протистояв Марусин батько. «Як прийде набор, – говорить він Василеві, – то тобі лоба забриють, бо ти сирота. А що тоді буде з Марусею. – ні жінка, ні удова, звісно, як солдаток шанують…» Тут, до речі, Квітка одним з перших серед письменників сказав правдиве і співчутливе слово про долю жінки-солдатки.

Згодом, коли Василь знайшов собі заступника, Марусина смерть стала перешкодою їхньому щастю. Згасла Маруся, як та свічка. Не витримав Василь смерті своєї нареченої. Шукав він захисту від болю в монастирі, але разом з тим «ськав усякої болісті, заморив

себе зовсім, а там і вмер. Вмер, щоб на тім світі приєднатися до своєї Марусі».

Автор майстерно змалював картини природи, які допомагають глибше відтворити внутрішній світ і настрої героїв. Сентиментально-реалістичної повість «Маруся» принесла письменникові великий успіх. Читачі казали, що найкращою епітафією йому можуть служити слова: «Він написав «Марусю».






Без бажання все важке навіть найлегше.
«Маруся» – зразок сентиментально-реалістичної повісті