“Марія” Уласа Самчука – роман-документ про геноцид українського народу
Мабуть, немає більше жодної країни, в історії якої було б стільки “білих” плям, що лякають своєю жахливою чорнотою, скільки маємо їх в історії України. Одним з таких невідомих фактів нашої історії був голодомор 1932-33 років. Радянська історія старанно приховувала, а потім заперечувала факт голодомору – історичного страждання української нації, що був відомий всьому світові. Тому й не дивно, що роман Уласа Самчука “Марія”, в якому правдиво відображені реальні події того жахливого часу, який, до речі, був написаний ще в 1933 році, коли
Правда про ті жахливі часи висловлена Уласом Самчуком щирим співчуттям до людей, життя яких була жорстоко поламане. Усталене, розмірене розумними традиціями і працею, життя подей праці було протиставлене недоречності, чужорідності тих новацій, які несла нова влада. Не знавши хліборобської справи, ніколи не працювавши, представники нової влади почали керувати
Виконуючи план радянської влади, вони спочатку “…рвали, розкидати і топтали (покоси) кіньми…”, потім вимагали від України “хлеба”, вивозили його і встановлювали кордони між Росією і Україною, щоб хліб не повернувся до тих, хто своїм потом поливав його. А потім те зерно, що не вивезли, звалили в зернопункти, що ще зовсім недавно були церквами, а то й просто кинули під відкритим небом, під нещадними дощами і палким сонцем, де воно проростало і цвіло. І від цього зерна відганяли тих, хто його ростив, тих, хто просто хотів їсти, тих, чиї діти вмирали від голоду. А в той час, коли люди мерли від голоду, в хатах у таких, як Максим Перепутька, було гамірно, ситно й весело. І не брало їх за душу, що їхні батьки, брати й сестри вмирають через таких, як вони. І не лякало їх рідне село, що завмерло у зловісній тиші, в якій ні собака, ні птах не озивалися, бо їх вже поїли люди, намагаючись врятуватися. Але в плани радянської влади не входила велика кількість українців, тому вона “допомагала” тим, хто не хотів помирати, хто боровся зі смертю. А потім звинуватила в усьому сільських трудівників.
Правдивим відтворенням подій, співчуттям, що пронизує кожен рядок роману, трагічною і страшною кінцівкою Улас Самчук засуджує політику радянської влади, що спланувала жорстоке винищення українського народу, надто свідомого, тому непотрібного.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)