Маленька історія великої людини в повісті Джонатана Свіфта “Мандри Гулівера”
О tempora, о mores!
(О часи, о звичаї!)
Марк Тулій Цицерон
Дж. Свіфт, англійський письменник ірландського походження, народився в 1667 році. Дитинство Джонатана було складним. Втративши батька ще до свого народження, він жив у дядька без належної родинної опіки й ласки. Здобувши ступінь бакалавра мистецтв у Дублінському Трініті-коледжі, юнак переїжджає до Англії. Становлення Свіфта як особистості відбувалося на тлі бурхливих політичних змін та переворотів у країні. Бідняк, сирота, він наполегливо працював і вперто займався самоосвітою, що
Найбільш відомим твором, з яким ми знайомимося ще в дитинстві, є “Мандри Гулівера”. Різні прийоми гіперболізації в зображенні соціального стану, характерів героїв, контрастів у суспільстві перетворюють повість на казку. У цьому творі майстер пера виявляє своє негативне ставлення до порядків, законів
Письменнику не подобається політична система, коли в руках однієї особи зосереджується вся влада, а людьми керує невелика купка незграбних політиканів. На прикладі пригод Гулівера в Ліліпутії автор дотепно та в’їдливо висміює поліцейський режим Англії.
На острів Ліліпутію Гулівер потрапив, коли корабель, на якому він мандрував, затонув. Цей острів мав таку назву тому, що на ньому мешкали малесенькі люди. Спочатку вони злякалися Чоловіка Гори, але потім, коли побачили, що він не має наміру заподіяти їм шкоди, встановили з ним дружні стосунки. Згодом Гулівер дуже здивувався, дізнавшись про те, що цей народ не такий миролюбний, як він вважав. Ліліпути ворогували з сусідньою державою Блефуску, яка знаходилася на сусідньому острові, і виказували при цьому жорстокість і підступність.
Особливо вдало, із сарказмом зображена політична боротьба Англії та Франції на прикладі війни між Ліліпутією та Блефуску з безглуздого приводу: з якого кінця розбивати яйце – з тупого чи гострого. Ця дискусія виникла, тому що прадід нинішнього імператора Ліліпутії в дитинстві порізався шкаралупою яйця, розбиваючи те з гострого кінця. Таким чином, Свіфт влучно зображує всю нікчемність і непрацездатність політиків і правителів, які впродовж ста років з’ясовують свої стосунки ціною “поту і крові” звичайних людей.
Розмірковуючи над повістю, робимо висновок, що народи ворогуючих держав не мають права бездумно виконувати забаганки своїх імператорів, тим більш коли за діями цих політичних лідерів стоїть нікчемна й незрозуміла мета. У творі Свіфта Гулівер виступає як втілення найблагородніших і найкращих рис двох народів на противагу їх правителям.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)