Люди повинні будувати, а не руйнувати
Твір на тему: спільне й відмінне в романах Ю. Яновського та О. Гончара. “Вершники” Ю. Яновського та “Тронка” О. Гончара написані в жанрі новелістичної повісті та роману. Це не дуже поширена епічна форма, хоч у вітчизняній літературі з цього питання стверджується відповідна естетична традиція. Першим освоїв цей жанр Ю. Яновський, написавши роман у новелах про громадянську війну. У середині 30-х років про цю історичну сторінку в житті України було написано не одну цікаву книгу, але твір Яновського серед всього написаного виділився глибинним
Всі новели об’єднані між собою Ідейним задумом, спільною темою, часом і місцем дії, головними персонажами, мовностилістичними особливостями. Яновський не дотримується хронологічного принципу в показі подій та, власне кажучи, цього й важко досягти при но-велістичній. композиції. Перша новела “Подвійне коло” позначена незвичайною сконденсованістю у змалюванні подій і, по суті, кульмінацією твору, з експозиція відсунута на
Ми дізнаємося про деякі деталі в характері братів, коли своїх синів характеризує (у спогадах) Половчиха, чекаючи з моря свого чоловіка. Деталі, які подає письменник, напрочуд місткі й розширюють наше уявлення про вже відомих персонажів: Андрій – ледащо, Оверко – “артист”, Панас – контрабандист, Іван – робить революцію.
За таким принципом у новелі розкриваються й інші характери. Вибір О. Гончарем такої жанрової структури теж не випадковий. Сам письменник, згадуючи свою роботу над романом, говорив, що Йому давно хотілося відійти від усталеної епічної форми, коли всі життєві події передаються однією сюжетною лінією.
“Тронка” – це дванадцять завершених оповідань-новел. Кожна новела має своїх героїв, однак локальна закінченість розвитку характерів не відділяє якоюсь прірвою розділ від розділу. Кожна з новел не тільки досліджує характери (Горпищенка, Лукії, Дорошенка, Віталика. Ліни, Уралова та інших), не тільки показує його формування, а й ставить героїв у такі умови, в яких повинне виявитися їхнє ставлення до проблем.
Новелістичний роман – складна, але й цікава жанрова форма. Саме в такому романі письменник дістає такі можливості рішення проблем, в яких витон-ченіше реалізуються окремі життєві картини, повнокровніше виписуються характери, а з цих сюжетів, образів, деталей складається широка панорама цілої епохи. Ю. Яновський прагнув створити узагальнений образ народу, якого посадила на коня революція. “Тронка” О. Гончара виконана трохи інакше: її новели складаються як би з іншої “художньої речовини”: перед нами прозовий, спокійний, часом досить тонкий малюнок, поданий реалістично, на відміну від “Вершників”, звідки віє романтизмом. Гончар чітко визначає місце дії (куточок таврійського степу); головні герої роману – робітники радгоспу, будівники каналу, на що автор має свою точку зору, і цих героїв письменник змальовує й в просторових і в часових вимірах. У деяких долях переплелося сучасне, минуле й майбутнє. Як і Яновський, Гончар не виділяє когось з героїв, йому потрібні всі, адже тільки так можна правдиво змалювати народ.
Отже, в обох романах головний герой народ
Для “Вершників” і “Тронки” спільник є порушення важливих суспільно-політичних і морально-етичних проблем. Через обидва романи проходить уславлення творчої праці людини, несумісність творення й руйнування. Образ “залізної троянди” сприймається як гімн творчості людини: у романі “Тронка” розв’язуються вічні питання взаємин між людськими поколіннями, між батькам тадітьми.
В обох творах – гуманістичне розв’язання проблеми війни і миру. І хоч у романі Яновського – класова боротьба, а в “Тронці” – мирне будівництво, твори обох письменників наснажені спільною думкою: люди повинні будувати, а не руйнувати. Герої “Вершників” – романтичні за своєю суттю, характером, поведінкою. Поетизація досягається тим, що Яновський уміє показати в людині її високу душу й чисте серце. 0. Гончар зображує буденне, але читача приваблює багатство душ: вони небуденні в своїй буденності. Обидва письменники широко використовують зорові, слухові, психологічні подробиці, які надають творам емоційного забарвлення.
У Гончара це голос степу, дзвін тронки, мікрообраз скіфської кам’яної баби, у Яновського – смерть врангелівського офіцера-фанатика і похорон червоного командира. Обидва письменники – майстри пейзажних картин. Пейзажі Ю. Яновського вражають психологічною настроєністю, яскравою метафоричністю. 0. Гончар досить часто подає картини в динаміці й контрасті Як правило, вони підпорядковані розкриттю душевних переживань героїв. Багато спільного в цих творах у мовному оформленні.
Завершуючи роботу, треба сказати: Ю. Яновський і О. Гончар – не тільки романісти, а й великі майстри новели. Обом їм новела близька композиційною витонченістю, незвичайною стислістю розповіді й опису, ліричною тональністю. Завдяки такій багатогранності творчого обдарування їм і вдалося майстерно втілити свої задуми у романно-новелістичній формі, розвинути й збагатити жанр українського роману.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)