Літературна діяльність Клеменса Брентано

Найобдарованішою творчою індивідуальністю поміж гейдельберзьких романтиків був, безперечно, Клеменс Брентано. Народився він у Франкфурті, в багатій купецькій родині італійського (по батькові) походження, яка відзначалася артистичними інтересами й була пов’язана з літературними колами. Його мати дружила з молодим Гете і була згадана в його “Стражданнях молодого Вертера”. Як пам’ять про стару дружбу з Максиміліаною Брентано Гете виявляв приязнь до її дітей Клеменса й Беттіни, яка теж була обдарованою письменницею. Клеменс навчався

в кількох університетах, але так і не закінчив курсу і не здобув якоїсь певної професії. Він був справжньою артистичною натурою, талановитою і стихійною, нездатною до постійної практичної діяльності. Все це виразно позначилося на житті Брентано з його палкими захопленнями й швидкими розчаруваннями, постійними впаданнями в крайнощі, з його дон-жуанством молодості й пізнішою католицькою аскезою.

У 1798-1799 pp. Брентано навчався в Ієнському університеті й зблизився з ієнськими романтиками; він став їх палким прихильником, але не був повністю прийнятий їхнім гуртком. Ієнський романтизм відіграв значну роль в становленні

Брентано, що виразно проявилося в його ранній поезії, а також у романі “Годві” (1801). Однак, він досить швидко відходить від ієнського романтизму, і в цьому контексті важливе значення мали його мандри по Рейну в 1800-1802 pp., під час яких йому відкрився світ німецької народної поезії. Розпочинається її активне збирання та обробка, і водночас відбувається поворот у творчому розвитку Брентано, що був переходом до народно-фольклорного романтизму. В 1804 р. він поселяється в Гейдельберзі, засновує разом з Арнімом гейдельберзький гурток романтиків, в 1806-1808 pp. вони видають “Чарівний ріг хлопця”.

Літературна діяльність Брентано не була тривалою, фактично вона вичерпалася десь в 1817-1818 pp., хоч прожив він ще довго, до 1842 p., але друга половина його свідомого життя в основному була віддана служінню католицькій церкві. Як і його друг Арнім, Брентано теж був і поетом, і прозаїком, писав він і драматичні твори, але, на відміну від Арніма, найзначнішою і найціннішою частиною його творчої спадщини є поезія. Хоча, варто зазначити, його прозові твори, зокрема роман “Годві” й пізніші оповідання та казки, написані на фольклорній основі, теж належать до значних набутків німецької романтичної літератури.

Рання поезія Брентано стала відома завдяки його сестрі Беттіні, яка після смерті брата опублікувала їхнє листування молодих літ у книзі “Весняний вінок Клеменсу Брентано, сплетений із листів юності, як він сам того побажав” (1844). Ці листи 1801-1803 pp. засвідчують, як сильно молодий Брентано перебував під впливом Французької революції та ієнського романтизму. В книзі вміщені також поезії молодого Брентано, за якими можна судити, з чого починав цей видатний поет-романтик. Вони пройняті духом життєрадісності й життєствердження, в них панує світлий святковий настрій, довірлива відкритість світові. Словом, за своїм змістом і настроєм вони є різким контрастом пізнішій ліричній поезії Брентано. Щодо їх поетики й стилю, то на них вже позначилося захоплення поета фольклором, деякі із поезій написані в народнопісенному ключі.

Найбільша заслуга Брентано перед літературою полягає в тому, що він став зачинателем романтичної поезії нового типу, зорієнтованої на народнопісенну традицію, і створив її довершені зразки. Фактично він завершив перебудову структури німецької ліричної поезії на фольклорній основі, яка була розпочата в добу “Бурі й натиску”, зокрема Гете, і якоюсь мірою продовжена ранніми романтиками. Ця перебудова охопила різні рівні німецької ліричної поезії, в тому числі її ритміку й просодію, де простежується рух від силабо-тоніки до народного тонічного вірша. Всім цим Брентано відкрив новий шлях німецькій ліричній поезії, яким у 10-30-ті роки пішли кращі поети-романтики – Й. фон Ейхендорф і А. Шаміссо, Л. Уланд і Е. Меріке, В. Мюллер, ранній Г. Гейне та ін. Цей тип романтичної ліричної поезії швидко прищепився і набув яскравого розвитку в слов’янських літературах, зокрема в українській.

Тематично-емоційний діапазон ліричноі поезгі Брентано досить широкий, але провідною виступає в ній любовна тема, інші теми й мотиви здебільшого вплітаються в провідну, збагачуючи й урізноманітнюючи її. У Брентано маємо зовсім іншу, ніж у Гельдерліна чи Нова-ліса, інтерпретацію любові, інший у нього й ліричний герой. Він втрачає гармонійне світовідчуття, у нього з’являється розлад зі світом, від якого він страждає, трагічний надрив у почуттях і переживаннях. Кохання і кохана стають для нього останньою опорою в дисгармонійному світі, останнім притулком у житті, сповненому знегод. Але ця надія виявляється оманливою, кохана – жінкою непостійною і зрадливою, що сповнює душу поета болем та відчаєм і перетворює його почуття в любов-страждання. Таким чином, любовна лірика Брентано набуває драматичного змісту, нерідко в ній переплітаються трагізм і романтична іронія. В цьому плані характерним його твором є “Балада про втрату вірноі любові”; ім’ям Treulіeb (Вірної любові) він наділив героїню, наповнюючи його гіркотою та іронією, бо в коханій він знаходить лише непостійність та зрадливість.

Одним із найвідоміших творів Брентано є його балада “Лорелея”, якій належить почесне місце в німецькій романтичній поезії. У нас зустрічається твердження, що тема цієї балади запозичена з німецького фольклору, однак воно не відповідає дійсності: легенда про Лорелею була витворена самим Брентано, але в фольклорному дусі й стилі, і пізніше вона справді перейшла в фольклор. Водночас ця балада тісно пов’язана з любовною лірикою поета, в ній знаходить розвиток мотив кохання як ірраціональної пристрасті, фатальних чарів, що несуть страждання і загибель. До того ж Брентано ускладнив цей мотив, його Лорелея є не тільки носій цих чарів, вона зовсім не “зла чарівниця”, за яку вважає її єпископ: фатальна сила краси дівчини діє поза її волею і бажанням, сама ж вона страждає від нерозділеної любові, від того, що коханий її покинув.

Ліричною поезією наповнений також роман “Годві”. Тут вірші чергуються з прозою, що було поширеним явищем у німецькій романтичній літературі: те ж знаходимо в “Генріху фон Офтердінгену” Новаліса чи “Мандрівках Франца Штернбальда” Тіка, цю традицію ще підтримував Гейне в “Подорожі на Гарц”. При цьому вірші з’являються там, де автору необхідно передати душевно-емоційний стан героя, внутрішній спалах і піднесення, те, що згодом Джойс назве “єпіфаніями”. Вірші з першої частини роману близькі за змістом і тональністю до ранньої поезії Брентано із “Весняного вінка”, вони передусім несуть захоплення повнотою та красою буття, вірші з другої частини помітно набирають змісту, характерного для його зрілої поезії.

Щодо самого роману “Годві”, то це твір нерівний і досить хаотичний, особливо в другій його частині. Він теж пов’язаний з гетівським “Вільгельмом Майстером”, але маємо тут скоріше “роман виховання” з негативним знаком, оскільки немає внутрішнього зростання героя, його “самобудування”, і приходить він, зрештою, до “втрати ілюзій” і розчарування. Ще більшою мірою роман “Годві” пов’язаний з ієнським романтизмом, зокрема з Ф. Шлеге-лем і його “Люціндою”, присутність якої в ньому дуже відчутна, особливо в першій частині. Висловлені Шлеге-лем в “Люцінді” ідеї чуттєвої повноти буття і вільного кохання доведені Брентано до крайнощів, до самозаперечення. Так, апологія вільного кохання у романі переростає в зображення профанації його і проституювання. Загалом у другій частині змінюється не лише зміст “ліричних партій” роману, а й весь його зміст і тональність, поступово зосереджуючись на зображенні кризи, яку переживає герой.

Цікаво зазначити, що в другій частині цього твору з’являється щось на кшталт “роману у романі”, композиційної структури, що набуде великого поширення в літературі XX ст. Перша, епістолярна частина роману приписана автором поету Марії як її видавцю, в другій – він виступає одним з персонажів і водночас сам же творить її сторінка за сторінкою, хоч ця частина представлена як вже завершений твір.






Неповторний світ дитинства в поезіях.
Літературна діяльність Клеменса Брентано