«Лиш боротись значить жити…» (За поезією Франка)

Громадянська поезія митця – це застигла стихія, буря, вир життя того часу. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій позаминулого століття.

Ліричний герой цих збірок мас активну, життєствердну позицію, він оптиміст:

Я буду жити, бо я хочу жити!

Не щадячи ні трудів, ані поту…

(«Я буду жити…»)

Це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. За народними уявленнями, силу, стійкість,

непереможність людині дає її рідна земля. Так само вважає і поет:

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині.

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

(«Земле, моя всеплодющая мати»)

Для Івана Франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «Не дай заснуть в постелі без участі… Не дай живому в домовину кластися…» Проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.

Не дай спати ходячому.

Серцем замирати

І гнилою колодою світу валятись, –

писав Тарас Шевченко у вірші «Минають

дні, минають ночі». Схожі рядки знаходимо й у Павла Грабовського:

Уперед, хто не хоче конати,

Статись трупом гнилим живучи!

(«Уперед»)

Справді, ліричний герой Івана Франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні. – Навколо ж мур і неволя бліда!» Він ЧУЄ В собі величезну, могутню силу:

Проти рожна перти,

Проти хвиль плисти,

Сміло аж до смерті

Хрест важкий нести.

(«Semper idem»)

Він бачить, що його народ, мов раб покірний, змірившись з недолею, догоджає кату. Іван Франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу – ось його головне завдання:

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве с собою…

(«Гімн»)

Образ духу сміливо несе між «народ похилий вольності слова!» Його мета – не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити.

Учись, щоб був ти сильним мужем,

Як засвітає день новий!

(«Гринь Турчин»)

Вражають Франкова вірність, відданість своєму народові. Він висловлює віру в його майбутнє звільнення:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі…

(«Мойсей»)

Ліричний герой громадянської лірики Івана Франка – це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові.

Наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії Івана Франка: «Лиш боротись значить жити…»

.






Лист улюбленому літературному герою за творами в.нестайка.
«Лиш боротись значить жити…» (За поезією Франка)