Куди запрошує читачів В. Підпалим? (За поезіею “Запросини”)

Вивчаючи світову та українську літературу, я поступово навчаюся бачити у творах прихований зміст. Тепер кожен вірш, кожний роман чи оповідання для мене – не просто якийсь сюжет, ніби звичайна історія з життя, але ціле джерело підтекстів, натяків повчального та філософського змісту. Тепер я зрозумів, що се­ред визнаних шедеврів нашої літератури чи літератури інших народів нема “дво – мірних”, “пласких” творів, які тільки й обмежуються своєю поверхнею: всі вони містять глибину, не меншу від морської глибини.

Та навіть із цим

розумінням під час прочитання того чи іншого твору в мене виникають питання… Навіть навпаки: що більше я розумію сутність та багатови – мірність літератури як такої, то більше питань у мене виникає. Але я тільки радію цьому і з задоволенням шукаю на них відповіді.

Вірш Володимира Підпалого називається “Запросини”. Нібито нескладна на­зва, але навіть після прочитання самого тексту головне питання: “Куди запрошує нас автор?” все одно не зникає. Це питання, мені здається, варте роздумів. Звіс­но, текст містить відповідь, але чи сприйматимемо ми її буквально, чи шукати­мемо символічного змісту? Напевно, другий

шлях цікавіший та, як на мене, ко­рисніший.

З перших рядків увага читача прикута до тексту: “…таємницею володіємо я та ніч”, – пише автор. Яка така таємниця? Читачеві одразу ж хочеться, щоб його до­лучили до цієї загадкової таємниці, і його сподівання не марні. В. Підпалий пише про золотий човен і золоті весла, про те, що ліричний герой має золоті ключі, та­кож чарівні… Усе це символи, глибокі символи, які сягають майже архетипних уявлень! Автор запрошує читача у чарівний світ символічного. На мою думку, це запросини у світ духовного багатства. Шлях туди непростий, але ж, маючи впев­неність і бажання дістатися своєї мети, кожен може увійти в це царство. Ось куди запрошує нас автор! У світ духовного. Але ж не тільки. Мабуть, не менше автор запрошує нас прямувати своїм власним шляхом (обрати його, як відомо, чи не найскладніше та чи не найважливіше завдання усього людського життя), і лірич­ний герой щиро вірить у сили читача, отже, оптимізм і віра в обраний шлях – одне з домінуючих почуттів у цьому творі.

Особливо мені імпонує фраза, сказана автором вже наприкінці твору:

Навіть

Якщо не дійдемо – ходімо!

Таке ставлення здається мені правильним. Тобто людина не повинна зрікати­ся обраного шляху через невпевненість у своїх силах. Навіть якщо не випаде до­сягти запланованого, не треба кидати своєї мети, відмовлятися від мрії. Дорога не може бути простою, якшо це правильна дорога. Навіть Христос говорив про “широкий шлях” та “вузький шлях”. Широкий шлях – шлях простий, але він не приведе до справжнього єднання з Богом, і тільки шлях вузький, складний та спо­внений випробувань може привести людину до духовності, до вершин самовдос­коналення, отже, до мети усього людського життя.

Мені подобаються поезії сучасних авторів та авторів XX століття. Хтось вва­жає їх складними, незрозумілими, надто епатажними – різні є твори, різне до них і ставлення. Але, як на мене, хист необхідний не тільки письменникові, а й читачеві. Письменникові, щоб створити символічний простір, власний художній світ, доско­налий за формою та змістом витвір мистецтва слова. Але й читачеві хист потрібен не менший щоб сприйняти, інтерпретувати, зрозуміти та винести для себе з прочи­таного повчальний зміст, дістати й естетичне задоволення від літератури. Мені зда­ється, що я зрозумів поезію Володимира Підпалого “Запросини”, попри насиченість її символами та прихованим змістом. Цей твір сповнив мене оптимізмом та вірою у правильність обраного шляху. Тож навіть якщо не судилося дійти до вершин са­мовдосконалення на шляху духовного розвитку, “навіть якщо не дійдемо”, ходімо!






Твір твоє здоров'я у твоїх руках.
Куди запрошує читачів В. Підпалим? (За поезіею “Запросини”)