Краса природи в ліриці Єсеніна
Тема природи традиційна в російській літературі. Чимало поетів присвятили свої твори її красі, поділились роздумами, що навіяли її картини. Але голос Сергія Єсеніна не тільки не губиться серед багатьох творів на цю тему, але й виділяється в цьому хорі своєю самобутністю, його впізнаєш відразу, він зрозумілий і дуже близький.
Мабуть, жоден із російських поетів XX століття не користувався і не користується популярністю такого широкого кола читачів, таких різних за віком, освітою, життєвим досвідом. Секрет його популярності, напевне, в тому,
Картини природи у його поезіях зворушують і зачаровують читача. Він ніби висловлює те, що відчуває, але не може висловити читач. І разом із поетом його читачі переживають почуття своєї єдності з природою. Лірика природи Єсеніна дуже інтимна: берізка для нього – і сестра, і наречена, і дружина; старий клен – друг, з яким давно не бачилися; навіть його власне волосся – це жито його рідного поля.
Явища природи у поета подібні до людей: вони розмовляють, співчувають, засуджують:
Отговорила роща золотая
Березовым
И журавли, печально пролетая,
Уж не жалеют больше ни о чем.
Краса рідного краю, впевнений поет, не в пишності та екзотичності, а в тих почуттях, які вона викликає:
О пашни, пашни, пашни,
Коломенская грусть,
На сердце день вчерашний,
А в сердце светит Русь.
О край разливов грозных
И тихих вешних сил,
Здесь по заре и звездам
Я школу проходил.
Поезія Єсеніна напрочуд земна і, разом із тим, космічна. Вона пройнята й осяяна почуттям любові до всього живого:
Милые березовые чащи!
Ты, земля! И вы, равнин пески!
Перед этим сонмом уходящих
Я не в силах скрыть моей тоски.
Много дум я в тишине продумал,
Много песен про себя сложил
И на этой на земле угрюмой
Счастлив тем, что я дышал и жил.
Природа рідного краю дає поету можливість розмірковувати про сенс життя, своє призначення і долю. Він відчуває свою особисту відповідальність за все, що його оточує. У природі він черпає сили і натхнення.
Читач на все життя запам’ятовує яскраві образи, створені поетом: «костер рябины красной», «осень – рыжая кобыла», «голубые двери дня», «белых яблонь дым», «страна березового ситца», «душа-яблоня», «весенняя гулкая рань», «кленовая листьев медь».
Тема природи відображає й еволюцію поета, його світогляду. Рання лірика поета захоплює читача гармонійністю світосприйняття, передає закоханість поета в життя, в усе, що його оточує. Коли поет набуває життєвого досвіду, змінюється його сприйняття природи: саме вона, природа, символізує світ краси, гармонії, мудрості, а люди, їхні стосунки нерідко протистоять гармонії природи:
Знать, у нас у всех такая участь,
И, пожалуй, всякого спроси –
Радуясь, свирепствуя и мучась,
Хорошо живется на Руси.
Свет луны, таинственный и длинный,
Плачут вербы, шепчут тополя.
Но никто под окрик журавлиный
Не разлюбит отчие поля.
Далі ця тема набуває справжнього філософського змісту, поет замислюється над такими проблемами, як прогрес і природа, сучасність на тлі історії, вічне і минаюче.
Поезія Єсеніна близька і зрозуміла не тільки російським читачам. Вона розкриває багатий духовний світ поета, його закоханість у природу рідного краю, передає найтонші переживання, різноманітні відтінки почуттів.