Краса духовного світу героїв роману “Собор” Олеся Гончара
Олесь Гончар – один із найвидатніших українських письменників. У своїх творах він порушує пекучі проблеми життя, а найбільше – проблему духовності. Адже тільки тоді людина є людиною, коли вона любить свій край, почуває відповідальність за збереження природи, історичної та національної пам’яті, коли вона працьовита, добра і щедра, чутлива до краси. Все це віднайшло своє повне вираження в образах героїв роману “Собор”. Цей твір звернений як до сучасників, там і до прийдешніх поколінь із закликом зберегти “собори душ ваших!”
Чи була б нона щаслива, будучи інакшою? Гадаю, що ні! Сила ж її духу вражає, як і розум. Н умовах цілковитого тоталітаризму (навіть не маючи паспорта)
Справжнім ідеалом, про який мріяла дівчина, став для неї Микола – чесний, розумний, працьовитий хлопець, який прагне допомогти односельцям врятувати собор та захистити їх від екологічного забруднення. Як пі прагнення народилися у цього синьоокого, чорночубого юнака? Адже довелося йому побачити світ в окопі, під свист снарядів і вибухи бомб, а потім пізнати голод, скруту, бо, допомагаючи матері, ходив по селах “міняти” й трохи не замерз. Мабуть, оті сонячні степи, що “змалку входили в свідомість дітей”, та край козацької слави, сиві могили та отой собор – “…шедевр, поема степового козацького зодчества” – виплекали в нього почуття прекрасного. І не тільки в нього, стежину до свого Щастя знайшла і Єлька. її зустріч з Миколою наповнюють життя іншим, зовсім новим світлим сенсом. Гадаю, що такий образ парубка не застарів за сорок років, бо роман О. Гончарем був написаний у 1968 ропі. Чесність, розум і духовна краса ніколи не стануть “зайвими” – вони потрібні завжди будь-якому хлопцеві й дівчині.
Єлька і Микола приваблюють нас щирістю й скромністю, світлими поривами своїх молодих сердець, ясними думками і чистими ідеалами. Від щирого серця їм симпатизує і сам письменник.
Що допомогло героям вистояти і зберегти свою гідність? Саме духовність – стверджує автор усім змістом роману. Отже, О. Гончар створив прекрасну галерею духовно багатих, щедрих на добро людей і вивів проблему збереження високої духовності на перше місце. Письменник закликає нас, молоде покоління, берегти свою духовну культуру, бо історичне і культурне безпам’ятство перетворює людину на перекоти поле, що не тримається корінням за рідну землю і лише засмічує її, а душу її з величного храму перетворює на руїну – купу цегли. Письменник-громадянин закликає кожного з нас не допустити такої руйнації, збагачувати красу свого духовного світу, бо ми “козацькі діти”, як святиню маємо берегти пам’ять, дорогоцінні набутки минулих віків, оберігати їх і примножувати, дбати про наш внесок до скарбниці мистецької історії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)