Комісар Мегре і його трагедія (за творчістю Ж. Сіменона)
Сьомого лютого 1973 року Жорж Сіменон запросив до себе репортера лозаннської газети “24 години” і повідомив йому про те, що припиняє написання романів. До цього часу письменник опублікував двісті чотирнадцять романів, із яких вісімдесят – про Мегре.
Мегре, як персонаж серії романів, з’являється у творчості Сіменона приблизно в 1930 році. Більше як за три роки написано дев’ятнадцять книг про Мегре.
Сіменон показує звичайного француза. “Затиснувши трубку в зубах, засунувши руки в кишені широченного пальто із легендарним оксамитним
У своїй роботі детектив Мегре відстоює близьке йому за духом просте існування, що ведуть люди його кола. Саме в цьому середовищі він знаходить порядність, чесність, людяність, в той час, як бруд, підлість характеризують людей вищого світу.
Книги про Мегре на початку тридцятих років торкнулися соціальних тем, відбили почуття страху, тривоги за свою долю, відчуття, що світ
Прості, скромні трудівники стають жертвою злочинців і одночасно – жертвою охоронців закону, але знаходять порятунок у діяльності Мегре.
Мегре виступає не проти норм буржуазного життя, а лише проти його крайніх проявів. Добрий і мудрий поліцейський став улюбленим персонажем у Франції.
Мегре мріє задовольнятися малим, мирно “обробляти свій сад”, і тоді не буде вад і злочинів. Людяність, природність, благородність, доброта ототожнюються зі старими формами життя.
Комісар виступає то як рятівник знедолених, ворог нелюдськості, то як захисник затишного міщанського світу. Особливо яскраво контрасти суспільства подані в повісті “У підвалах отелю “Мажестик”. Одні люди живуть нагорі, у розкішних кімнатах, інші працюють у підвалах, одні – багаті, інші – бідні. Це дратує Мегре, “на нього справило враження начебто акваріума це велике підземелля, де весь день робота йшла при електричному світлі”. Маленька згорблена фігурка Проспера Доїна, героя повісті, який із передмістя ще на велосипеді в цей “акваріум”, різко контрастує з фешенебельними манірними кварталами багатого 16-го округу Парижа. “І між деревами миготіли десь у глибині, точно у прірві, вогні Парижу”, – чужого, страшного міста, що погрожує бідою.
У назвах книг про поліцейського комісара, опублікованих після війни, неодмінно присутнє його прізвище: “Мегре і бродяга”, “Мегре сердиться” і т. п. Автора більше привертає Мегре як особистість, його образ, характер. При цьому Мегре залишається завжди незмінним, завжди гарною людиною, а світ навколо нього змінюється до гіршого. Він, як і раніше, прагне відновити справедливість, урятувати в міру сил людські і моральні цінності.
У романі “Мегре в міністра” комісар розглядає справу з викриттям брудної політичної інтриги. Образ міністра Огюста Пуана, який “був обраний депутатом після війни за твердий характер” і повинний “внести трохи чистоти і порядності в суспільні справи”, не даремно зовні схожий на Мегре. І отут Мегре далеко не всесильний. Він рятує репутацію Пуана, але не в силах привселюдно викрити Маскулена і справжніх злочинців, винних у загибелі 128 дітей.
Історія Огюста Носсе у романі “Визнання Мегре” виникає у пам’яті комісара. Усе будується за звичайною схемою: людина потрапила в біду, докази проти неї, судовий чиновник її звинувачує, детективне розслідування Мегре показує зворотне, і людина повинна бути врятована. “Я знаряддя в руках прокурора”, – гірко говорить Мегре, практично позбавлений можливості впливати на хід слідства в справі Огюста Носсе, якого він справедливо вважав невинним. Тобто установилася система, яка сковує діяльність Мегре по порятунку людей.
У результаті в пізніх романах про Мегре усе виразніше проступає його безсилля змінити до кращого світ, який стає усе гіршим на його очах. Пізній Мегре виростає, в трагічну фігуру, тема доброго і мудрого комісара поліції вичерпала себе, настав час нових засобів захисту людини в цьому світі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)