Коли була війна? (За оповіданням Г. Тютюнника “На згарищі”)
Чи пам’ятаємо ми, коли почалася Велика Вітчизняна війна? Чи пам’ятаємо, якою ціною дістав народ перемогу в цій війні?
Дійсно, з уроків історії ми пам’ятаємо, що з 1941 по 1945 роки радянський народ пройшов через тяжкі випробування та неймовірні страждання. Але ж сьогодні ми знаємо про події тих буремних років лише з розповідей старих людей, з книжок та кінофільмів. Іноді до школи запрошують ветеранів Великої Вітчизняної війни. Вони вже зовсім старенькі. Так мало з них лишилося живими.
Нещодавно я познайомився з оповіданням Григора
Після війни ця скалічена й самотня людина пішла викладати історію до школи. Спілкуючись з дітьми, Федір Несторович побачив, що не всі уявляють, яким лихом була війна.
Навіть на запитання про початок війни вчитель
Страшна річ – безпам’ятство. Забуття могил предків свідчить у першу чергу про брак людського милосердя. Не відвідують люди й живих. Ось самотній Макар, що живе біля цвинтаря. У нього було дев’ять душ сім’ї. Старші сини загинули на фронті, захищаючи Батьківщину, а дружину з малим сином на очах Макара розірвало бомбою. Чоловік доживає в “непомірно великій хаті”, чекаючи на смерть-визволительку.
Федір Несторович і Макар мають скалічені долі. Після війни було дуже багато таких людей. Їх залишається все менше, але й зараз немало хворих, немічних, або просто самотніх людей. Ми не маємо права забувати тих, хто заради нашого щастя в буремні воєнні роки жертвував своїм єдиним, від Бога даним життям. Сьогодні ми маємо не тільки вільну країну й мирне небо, але й світлу пам’ять про загиблих. Вічна слава й вічна пам’ять героям!