Іван ФРАНКО (поезія громадянської лірики” (збірка “З вершин і низин”) )
Відкриває розділ поезія “Гімн” (Замість пролога), яка є прологом також до всієї збірки. Провідний образ поезії – образ вічного революційного духу народу, що постає у творі як сила, “що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю”, як сила, яку ніщо не може зупинити. Революційний дух народжує силу й завзяття “добувати Хоч синам, як не собі, Кращу долю в боротьбі”. Що ж таке вічний революційний дух? Це “наука, думка, воля”, яка “не уступить пітьмі поля. Не дасть спутатись тепер”. Вірш, покладений на музику Миколою Лисенком,
І. Франко “МОЙСЕЙ” (поема)
Поема І. Франка “Мойсей” є одним з найвизначніших творів української літератури щодо обширу і глибини поставлених у ній філософських, етичних і, в першу чергу, політичних та національних питань. Ця філософська поема з”явилася 1905 р., в буремну епоху, що сколихнула всю Російську імперію. У самому повітрі, здавалось, ширяли привабливі ідеї національного визволення українського народу. Франко теж мріяв побачити свій народ вільним. Він довго виношував образ Мойсея, який 40 років вів свій народ крізь пустелю
Під час вирішальної боротьби за національну незалежність неодмінно з’являються і такі, як Мойсей, і такі лжепророки, як Датан і Авірон. Але перші мусять перемогти, бо самі історичні та природні закони на їхньому боці. Тому в другій частині прологу Франко висловлює непохитну віру у відродження України.
Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі…
Навіть якщо поводирі народу зникнуть у вирі боротьби, як Мойсей, то одразу ж на їх місце прийдуть інші, бо люди – це вже не натовп, лякливий і темний, а народ, який старанням і звитяжним подвигом своїх вождів перетворився на моноліт, ясно уявляє собі власну історичну роль та мету.
Поезія “Чого являєшся мені у сні?” належить до шедеврів світової інтимної лірики. Вірш уражає силою кохання, надривно-зажуренимвибухом людського почуття. Ліричний герой переживає душевне сум’яття. Його серце, сповнене великої і чистої любові, страждає від нерозділеного почуття. Він сумно запитує свою долю, чому милий образ не покидає зранену любов’ю душу, хоч це лише посилює її муки. Ліричний герой звертається до коханої:
Чого являєшся мені Усні?
Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні,
Немов криниці дно студене?
Відповіді немає, і знов триває мука “довгими ночами”. А може, хоч уві сні кохана приголубить, погляне ласкавими очима? Оживе тоді змучене серце, що “марніє, в’яне, засиха”, відгукнеться на любов, і він “зазнає щастя молодого”. Але закоханий знає, що це ілюзія, міраж, що з настанням ранку образ коханої зникне, та з тривожним биттям серця знов очікуватиме наступної ночі. Завершується вірш ліричним зверненням до своєї “зіроньки”, проханням з’являтися йому хоч уві сні, дарувати радість, оживляти його стомлене серце.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)